Лорен Грофф - Долі та фурії

Але Рейчел повисла в нього на поясі й не відпускає. Та й обличчя Матильди вже вияснюється після бурі. Ні, не заслуговує він цих жінок, які довкола нього і які завжди все роблять правильно. [Можливо, й ні.] Вони трішки пошепотілися й вирішили: вечірка нехай собі триває без них, а вони беруть Рейчел, і всі разом ідуть вечеряти до закусочної на розі. Потім вкладають її спати, зачиняють спальню о дев’ятій і приглушують музику; а всі вихідні будуть загладжувати перед нею свою провину.

Пізній смачний сніданок, кіно й попкорн, поїздка до іграшкового магазину «FAO Schwarz», щоб потанцювати на величезних фортепіанних клавішах, вмонтованих у підлогу.

Рейчел поклала свої речі до шафи з туристичним причандаллям і дощовиками. Коли вона повернулась, до неї одразу причепився якийсь невисокий чорнявий чоловік — Семюел? — у якого був надзвичайно втомлений вигляд і який усе торочив про свою неймовірно важливу роботу в банку чи щось таке. Подумаєш, що тут важкого: переводити чеки в готівку й давати решту. Рейчел і сама могла це робити, а вона ж бо ходила ще тільки в третій клас.

Вона втекла від нього й засунула конверт із подарунком на новосілля братові в задню кишеню. З насолодою уявляла вираз його обличчя, коли він його відкриє: старанно заощаджені нею кишенькові гроші за півроку, майже дві тисячі доларів. Це були божевільні кишенькові гроші для восьмирічної дитини. Куди вона могла їх витратити? Мати, звісно, розлютиться, але Рейчел так хотіла допомогти бідолашним Лотто й Матильді. Вона не могла повірити, що їх залишили без підтримки, коли вони одружилися. Наче гроші могли їх зупинити. Матильда й Лотто були народжені одне для одного і так одне одному пасували, як тісно складені ложки в шухляді. А гроші їм таки були потрібні. Подивіться лишень на цей крихітний темний закапелок, де й меблів зовсім немає. Вона уявити собі не могла, що квартира може бути така гола. У них навіть не було телевізора. Не було навіть чайника або килима. Вони були зовсім бідні. Вона влізла між Матильдою й старшим братом і повернулася обличчям до Лотто, бо від нього пахло теплим лосьйоном, а Матильда пахла, як спортзала у середній школі, де збирався її загін скаутів. Дух забивало. Нарешті страх, який приголомшив Рейчел в аеропорту, відступив, змитий хвилями любові. Люди тут були такі сексуальні, такі п’яні. Вона була шокована всіма отими чортами й дідьками, які вилітали з їхніх ротів. Антуанетта змалечку втовкмачувала їм, що лаються тільки дебіли. Лотто ніколи не лаявся. Вони з Матильдою були правильними дорослими. Вона буде схожою на них, житиме морально, чисто, житиме в любові. Вона дивилася на вирування тіл у вечірньому сонці, у червневій задусі квартири, на випивку й музику. Все, чого вона хотіла в житті, це краси, дружби, щастя.

Сонце починало сідати. Була восьма вечора.

Тихо. Тепло. Кінець осені. Прохолода в повітрі, як передчуття.

Сусанна зайшла в двері, що виходили в сад. У квартирі з новим джутовим килимом було тихо. Матильда була сама в кухні-їдальні, додавала оцтову заправку в салат із біб-латука.

— Ти чула? — пробурмотіла Сусанна, та враз вмовкла, коли Матильда повернулася обличчям до неї. Раніше Сусанні здавалося, що коли вона заходила в квартиру, то потрапляла просто в сонце, настільки сліпучими були її стіни, свіжопофарбовані в яскравий жовтий колір. Але зараз цей колір «підігравав» ясно-коричневим веснянкам на обличчі Матильди. У неї була асиметрична стрижка: біляве волосся торкалося щоки з правого боку, а з лівого — коміра, що підкреслювало її високі вилиці. Сусанна раптом відчула, як це привабливо. Дивно. Увесь цей час Матильда здавалася простачкою, затьмареною світлом свого чоловіка, але зараз дві частини картинки склалися. Матильда була надзвичайно чарівна.

— Чула що? — спитала Матильда.

— О, Матильдо! Твоє волосся, — вигукнула Сусанна. — Як гарно.

Матильда легенько доторкнулася до волосся, запитала:

— Дякую. То що я мала почути?

— Так ось, — почала Сусанна й прихопила дві пляшки вина, на які Матильда вказала підборіддям. Йдучи за Матильдою сходами під’їзду до чорного виходу, вона продовжила: — Пам’ятаєш Крістіну з нашого класу? Із отієї акапельної групи «Солоденькі голоси»? Чорне волосся, і ну, така гарненька пампушечка. Мені здається, Лотто й вона… — Сусанна прикусила язика: «Ой, леле, що ж ти мелеш». Матильда зупинилася на сходинці, а потім махнула рукою, наче кажучи: «А, нехай. Лотто парується з усіма, як велелюбна мавпа бонобо», що таки було правдою, і Сусанна мусила це визнати, й вони вийшли в сад. Зупинилися, зачаровані красою осені. Лотто й Матильда простелили на траві дешеві простирадла із секонд-хенду, а друзі поприносили в кого що було, виклали на середину і тепер тихенько ніжилися, заплющивши очі, під останніми променями прохолодного осіннього сонця, попиваючи холодне біле вино й бельгійське пиво, чекаючи, поки хтось перший простягне руку й візьме шматочок.