Лорен Грофф - Долі та фурії

— Хай там як, а більше року я цьому шлюбу не дам. Я про те, що ну хто оце одружується в двадцять два? Шахтарі, фермери якісь. Але не ми. Через вісім місяців Лотто стрибне в ліжко до отієї страхолюдки зверху. Або до якої-небудь злючої клімактерички-директриси, яка зробить із нього Короля Ліра. Або ще до когось, хто впаде йому в око. А Матильда швиденько отримає сяке-таке розлучення і вийде заміж за якогось принца трансильванського чи ще щось.

Вони засміялися. Даніка видзвонила дверним дзвінком сигнал SOS азбукою Морзе.

— То що, б’ємося об заклад, — запропонував Чоллі. — Лотто не буде обманювати. Я знаю його з чотирнадцяти років. Він, звичайно, достобіса зарозумілий, але чесний.

— Мільйон баксів, — заявила Даніка. Чоллі поставив Будду на підлогу, й вони вдарили по руках.

Двері відчинились, і з’явився сяючий Лотто з бісеринками поту на скронях. Через порожню вітальню було видно, як Матильда промайнула у ванну кімнату й швидко зачинила за собою двері, наче блакитний метелик морфо склав свої крила. Даніка насилу стрималася, щоб не лизнути Лотто, коли чмокала його в щоку. Солона, о Боже, смачна, як гарячий м’який крендель. Вона завжди до нього нерівно дихала.

— Сто тисяч вітань. Плачу й сміюся. Повзаю й літаю. Ласкаво прошу, — радісно зустрів їх Лотто. Оце так! У них було зовсім мало речей. Книжкові полиці, зроблені зі шлакоблоків і фанери, диванчик із загальної кімнати з коледжу. Хиткий стіл і стільці, призначені для патіо. Але відчувалося, що в цьому місці оселилося щастя. Даніка почула укол заздрощів.

— По-спартанськи, — відзначив Чоллі й встановив гігантського Будду на камінній полиці, звідки він сяяв на всю білу кімнату. Чоллі протер черево статуї, потім пішов на кухню, де вичавив на себе увесь балончик засобу для миття посуду і вихлюпав не одну пригорщу води, щоб змити сморід від сміттєвого контейнера. Звідти він спостерігав за потоком позерів, лицемірів і веселих марґіналів, із якими йому доводилося конкурувати відтоді, як Лотто відправили в школу-інтернат, а потім у коледж; його друг прийняв його, коли в Чоллі не було нікого. А ще цей противний пай-хлопчик Семюел, який видавав себе за кращого друга Лотто. Ще чого! Хоч би як Чоллі ображав Семюела, той і виду не подавав: Чоллі відчував, що для Семюела він ніщо, щось не більше слимака, не варте його уваги. Лотто був найвищий з усіх, випромінював потужні промені радості й тепла, й усі, хто заходив, мружились, засліплені його усмішкою. Вони понаносили теракотових горщиків із в’юнкими рослинами, блоків пива по шість пляшок, книжок, пляшок із вином. Яппі в зародку, що наслідували звичаї своїх батьків. Через двадцять років у них будуть заміські будинки, діти з пафосними іменами, позиченими з книжок, і уроками тенісу, жахливі автомобілі й шури-мури з молоденькими гарячими практикантками. Гори бюджетних грошей, піна, шум, розруха й ніякого пуття.

— Через двадцять років, — тихо промовив Чоллі, — ось де ви всі в мене будете.

Він пирхнув. Зачаєна ненависть тліла в ньому.

Матильда стояла біля холодильника, невдоволено дивлячись на брудну калюжу навколо ніг Чоллі, плями від води на його шортах кольору хакі. У неї на підборідді була малинова подряпина, яка просвічувала крізь крем-пудру.

— Привіт, занудо, — буркнув він.

— Привіт, злючко, — відповіла вона.

— Ти цілуєш мого друга оцим своїм брудним ротом? — поцікавився він, але вона тільки відчинила холодильник і дістала звідти миску з хумусом і дві пляшки пива, одну дала йому. Він відчував, як від неї пахне: розмарином від шовковистого білявого волосся, милом, — безпомилкова прикмета сексу. Ну ось. Він же казав.

— Піди потусуйся, — запросила вона, відходячи. — Та пильнуй, щоб тебе хто не побив, Чоллі.

— Щоб я ризикнув зруйнувати оцю досконалість? — спитав він, вказуючи на своє обличчя. — Та ніколи.

У гарячому просторі тіла рухалися, мов риби в акваріумі. У спальні збилася групка дівчат. Вони милувалися ірисами у вікні над їхніми головами.

— Як вони можуть собі це дозволити? — пробурмотіла Наталі. Вона була така збуджена перед приходом — Лотто й Матильда такі гламурні! — що, виходячи з дому, кілька разів приклалася до пляшки й зараз була зовсім п’яна.

— Регульована орендна плата, — пояснила дівчина в шкіряній міні-спідниці, озираючись довкола й шукаючи когось, хто б її порятував. Інші швиденько втекли, щойно Наталі до них приєдналася: вона була з тих, із ким приємно повеселитись і трохи хильнути на вечірці в коледжі, але зараз, у дорослому житті, вона тільки те й робила, що скаржилася на нестачу грошей. Це набридало. Вони всі були бідні й бідними мали залишитися й після закінчення коледжу, і нічого тут не вдієш. Міні-спідниця вчепилась у веснянкувату дівчину, яка йшла повз них. Усі троє свого часу переспали з Лотто. Кожна з них таємно сподівалася, що саме її він любив найбільше.