Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

— Або твою лазанью ми з’їмо наступного разу, — сказала Нора, — оскільки гамбургери і кукурудзу потрібно їсти свіжими.

— От же ж ви двоє, — втрутилась Еббі. — Ніхто з вас не повинен готувати, я сама можу все приготувати.

— Мою лазанью також потрібно їсти свіжою, — відповів Денні. — Послухай, Норо, я намагаюся тобі допомогти та чимось себе зайняти, мені тут особливо немає чого робити.

— На це є причина, — зазначила Еббі, — надто багато людей намагається мені допомогти.

Однак за суперечкою вони навіть не почули зауважень Еббі. З таким успіхом вона могла бути комаром, що дзижчить над вухом; обоє були настільки зайняті, відстоюючи власну позицію, що не помічали нічого навколо.

На вечерю подали кукурудзу і гамбургери.

— Ти ніколи не думав, що одружився зі своєю мамою? — спитав під час обіду Денні Стіма.

— Одружився з мамою? — спитав Стім. — Якою мамою?

— Вони обоє вдають, що такі поступливі, а насправді ти бачиш… — Денні замовк.

Денні відкинувся на спинку стільця і пильно подивився на Стіма.

Нора безтурботно продовжувала мастити маслом кукурудзу.

— Нора дуже поступлива. Хотів би я дізнатися, скільки ще жінок погодилися б отак спакувати речі та поїхати з власного дому, як це зробила вона.

Тут знову з наріканнями втрутилась Еббі:

— Чекайте! Але ми не просили вас цього робити, ми нікого з вас не просили!

— Мамо, звичайно ж ні. Ми самі зголосилися, і ми хотіли це зробити, зважаючи на те, чим вам завдячує Стім, — відповіла Нора.

— Завдячує? — здивовано перепитала Еббі і замовкла.

Ред помітив незрозумілу ситуацію й утрутився:

— Що? Що тут коїться? — він глянув на дружину, але та махнула рукою і розмову було припинено.

У середу Денні встав о пів на одинадцяту. Він почав звикати до нормального графіка сну. Того дня він пропилотяжив усі кімнати, завантажив прання, яке Нора склала докупи, не сортуючи, де чий одяг, замінив ґудзик на одній із сорочок Еббі, залишивши у її шухлядці шпульку ниток разом із в’язальним гачком. Після цього пограв із хлопцями у «Шалену вісімку» (настільна дитяча гра).

Коли Еббі зібралася їхати на заняття з гончарства, Денні запропонував відвезти її на машині, однак жінка зауважила, що завжди їздить із пані Баскомб.

— Ну дивися, — відповів він. — Я все одно сиджу тут склавши руки, я міг би бути корисним.

— Любий, із тебе багато користі, — відповіла Еббі, — але ми з пані Баскомб завжди їздимо разом. Дякую, що запропонував.

— Тоді я можу позичити у тебе комп’ютер? — спитав Денні.

— Мій комп’ютер? — у голосі Еббі відчувалася паніка.

— Я хочу зайти в інтернет.

— Добре, але якщо ти не читатимеш мою пошту чи ще щось.

— Мамо, звісно не буду, за кого ти мене маєш?

Це не дуже переконало Еббі.

— Я просто хочу зв’язатися зі світом, тут я почуваюся ізольованим, — сказав Денні.

— Денні, любий, що я тобі казала? Тобі зовсім не обов’язково тут бути!

— Це ж треба, який теплий прийом.

— Любий, не треба, ти чудово розумієш, що саме я маю на увазі. Я не стара жінка, мене не потрібно переводити через дорогу.

— Та невже?! — запитав Денні.

У той вечір Еббі сама собі наврочила, адже у неї стався один із її пробілів. Еббі пообіцяла, що повернеться після своїх занять о четвертій годині, тому до п’ятої вони ще не хвилювалися. Ред і Стім на той час уже були вдома, і тоді Ред поцікавився:

— Тобі не здається, що мати вже мала б бути вдома о цій годині? Хай навіть вона забалакалася зі своєю подругою?

— У вас є номер місіс Баскомб? — спитав Денні.

— Він записаний на швидкому наборі. Можливо, хтось із вас зателефонує, бо я щось не дуже останнім часом дружу з телефонами, — сказав Ред.

Усі перевели погляд на Нору.

— Я зателефоную, — відповіла вона.

Жінка вийшла на веранду, Ред пішов за нею, а хлопці залишились у вітальні.

— Добридень, місіс Баскомб, — почала Нора. — Це Нора, невістка Еббі Вітшенк. Вона зараз з вами?

Після довгої паузи Нора відповіла:

— Добре, я розумію, дякую вам! Так, впевнена, що скоро, до побачення.

Вона поклала слухавку і переказала:

— Вони повернулися ще годину тому, і Еббі теж одразу пішла додому.

— Та щоб йому, — сказав Ред. — Я їй тисячу разів казав, щоб подруга завозила її під самі двері. Трясця, мабуть, вона десь там блукає у їхньому районі.

Стім і Денні подивились один на одного. До будинку материної подруги один квартал. Обох вразило те, що вона не може пройти таку маленьку відстань.