Энн Тайлер - Блакитне мереживо долі

Після цієї історії вся сім’я Вітшенків замовкла, прислуховуючись до звуку, цвіркуни ритмічно відбивали такт, наче старі дзвіночки на возику.

— А я вважаю, що ідея Г’ю геніальна! — сказала Аманда.

— Дякую, люба, — відповів чоловік. — Мені дуже приємно, що ти віриш у мене.

Тоді втрутилася місіс Енджел:

— Ну звичайно! Ми всі віримо! А що у тебе, Денні?

— Чи вважаю я ідею Г’ю геніальною?

— Ні, я не про те! Де ти працюєш?

— Ніде, — відповів він. — Я зараз тут, щоб допомагати батькам. Денні поклав голову на гойдалку і стиснув руки.

— Так добре, що він вдома, — сказала Еббі місіс Енджел.

— О, можу собі уявити.

— Ти все ще займаєшся встановленням кухонь? — спитав Г’ю Дженні.

— Уже ні, — відповів той і додав: «Я заміняв викладача».

— Що ? — перепитала Еббі.

— Заміняв викладача минулої весни, — повторив Денні.

— Хіба для цього не потрібно мати диплом університету?

— Ні, не потрібно, хоча у мене він є.

Усі подивилися на Еббі, чекаючи її наступного питання, однак вона мовчала. Вона напружено сиділа і дивилася в бік сусідів. Не витримала Дженні:

— Ти закінчив університет, Денні?

— Так, — відповів він.

— Як ти це зробив ?

— Так само, мабуть, як і всі інші.

Усі знову подивилися на Еббі, але вона продовжувала мовчати.

— Ти просто не дуже любив будівництво, — врешті-решт сказав Стім. — Я пам’ятаю ще з часів, як ми з тобою працювали на батька влітку.

— Я нічого не маю проти будівництва, мені просто не подобаються клієнти, — сказав Денні, знову сівши рівно. — Усі ці модники, які хочуть у своїх підвалах встановити винні льохи.

— Ха! Винні льохи? — сказав Стім. — А водну установку для миття своїх тварин?

— Установку для миття тварин?

— Так, місіс із Ракстону, — відповів Стім.

Денні фиркнув.

— Мамо Вітшенк, — звернулася до Еббі Нора, — може, вам чогось принести? Ще чаю з льодом?

— Ні, — коротко відповіла Еббі.

Онуки потихеньку перейшли із заднього двору на подвір’я, а Сем заліз на коліна до матері, скаржачись на старших братів.

— Декому треба трохи поспати, — сказала йому Нора, однак продовжувала сидіти і дивитися на інших дітей, які вигадували нову гру.

— Кущі біля дому надійні, не те, що ті, за подвір’ям, — жваво казав один із хлопців.

— Але ті, що за подвір’ям, найкраще місце! Там можна сховатися, — казав хтось інший.

— Навіщо у них ховатися?

— Ох.

Син Дженні, Александер , був першим у родині Вітшенків, хто мав схильність до повноти. Коли він біг, його ніжки виверталися у бік, а пухкі руки розсікали повітря. За іронією, донька Дженні — Деббі, була спортсменкою: струнка, з мускулистими, хоч і покусаними комарами ногами. Вона завжди перемагала, адже перескакувала кущі і кричала: «Ага! А я у будиночку, ха-ха».

— Можете покликати Гейді до себе? — попросив Александер дорослих. — Вона завжди опиняється у мене під ногами.

Звісно, Гейді поруч із хлопчиком не було, вона, як завжди, бігала з усіх сил навколо будинку, але Стім свиснув, і вона відразу ж примчала. «Сидіти», — наказав він. І собака лагідно притиснулася до ніг хазяїна.

— Бренда, мабуть, старіє, — сказав Денні своїм сестрам, — раніше вона гасала разом із Гейді.

— Шкода, що вона так швидко постаріла, — зауважила Дженні. — Ви собі можете уявити дім без собаки?

— Ще й як, — відповів Денні. — Собаки — це пекло для будинку.

— О, Денні.

— Що? Вони шкрябають дерев’яні меблі, можуть пошкодити підлогу…

Аманда пирснула.

— Що смішного? — запитав Денні.

— Та ти послухай себе! Говориш слово в слово, як батько. Ти єдиний, у кого немає собаки, а батько завжди казав: якби його воля, він теж не заводив би тварин.

— Це все балачки, — зауважила Еббі. — Ваш батько обожнює Кларенса так само, як і ми з вами.

Усі четверо дітей переглянулися.

Гамак заворушився і почулося кряхтіння — прокинувся Ред.

— Що ви там таке кажете? — запитав чоловік, потираючи лоб.

— Та от говоримо про те, як ти любиш собак, тату, — голосно сказала Дженні.

— Люблю?

Аманда торкнулася руки Денні.

— То коли ми побачимо Сьюзан? — запитала вона його.

— Що ж, вона не зможе приїхати, поки ми не звільнимо кімнату для неї, — відповів Денні.

«Поки Стім разом із сім’єю не залишить будинок», ― мав на увазі Денні, однак Аманда вирішила ухилитися від теми:

— Вона може переночувати у кімнаті з хлопцями, думаю, вона не буде проти.

— Або можна дочекатися подорожі до моря, — запропонувала Дженні. — Це дуже скоро, а у тому будинку ліжок дуже багато.