Владимир Яременко-Толстой - Девочка с персиками

ДРАНА ОРИШКА

Оришка драна захотіла
Купити мила, бо потіла
Старенька ратиця її…

А у сім'ї сказали: – "Годі!
Бо не бувать такій негоді!
Усі ми хворі та брудні,
Не лише ратиці одні!"

"Про нас подумай!
Та іди до кухні поратись!

Біди щоб не було від тебе знову –
Ти краще зший собі обнову
З ганчірок та мішків з-під проса!
Ти не одна брудна і боса!"

"Вари вечєрю –

Та поноса у нас щоб потім не було!
Бо буде знати все село,
Що знову ми дристали в полі
В кущах картоплі та квасолі…"

Оришка ратицю потерла,
Шматок старого сала зжерла,
І почвалала за сарай,
Де вив прив'язаний бугай…

Гіркі вона ковтала сльози,
А коло хати квітли рози…

ДУМА

Я за селом побачів пані,
Що у салдатському жупані
Тягла додому возик дрів,
Та трошки сіна для корів.

Її б узяв я у долоні,
Та губи б цілував солоні!
Солодкі б щоки цілував,
Її б від холоду сховав.

Але в очах її тривога,
І хата, що стоїть убога,
Окрай села,
В очах її.

І вії опускає долу,
А її у думках голу
Вже бачу, вже моя вона!

І хай то не моя вина,
Що злидень я
І подарунки
Не піднесу за поцілунки!

А десь у лісі, де чаклунки
Живуть з бабусіних казок
Стоїть засніжений бузок,
Та виє дикая тварина…

По небі пробіжить хмарина,
Та вже нема її.

РОМАНС

Ви у вашому ліжку
Піднімаєте ніжку,
Посміхаєтесь ніжно
Сніжним ранком
Морозним.

Ваші губи рожеві
Ніби рани ножеві
На моєму коханні
І страждання душі.

Ви така неповторна,
Ви така непокорна,
Ніби небная птаха,
Ніби горня коза.

І у вашомі ліжку

Ви читаєте книжку,
Тихо чєшете кішку,
Піднімаєте ніжку
Сніжним ранком.

І раком,

Заголяючись сракой,
Встали ви,
Щоб побачіти сонця
Проміння!

ПЕРЕКЛАД З РОСІЙСЬКОЇ (не стучи в мою дверь кулаком)
Не стукай в мої двері куркулем!
Не відчиню тобі, ти знай, падлюка!
Ти був банальним бугаєм,
Вже інший тут мене баюка!

Та не дзвини мені, не смій!
Я до світання тут кохаю,
В моєму ліжку добрий змій
Мене на просині катає.

Йому я лагідно сміюся. Він теж.
Шепочє: – "О, моя милуся!
Бентеж мене! Мене бентеж!
На тебе я не надивлюся!"

Тебе ж я, може, теж кохала,
І лиш цілуючи тебе,
Я те кохання відчувала,
А ось кохав-но ти мене?

Мене ти кинув, мов ганчірку,
Пішов до іншої, мудак!
Та, хлопчє, треба знати мірку,
І треба, хлопчє, знати смак!

Та ось я іншого цілую,
Він, як і ти – смачний брунет!
Я з ним кохаюсь і милую,
І забавляюсь тет-а-тет…

Я хочу, щоб мене кохали,
І цілували у ночі,
А на світанні не кидали,
На те кохання плюючі!!!

ДУМА ІІ

Де в піднебесся льне Карпата,
Та виють вовки за селом,
Жила дівчинонька кирпата,
Кормилась давнім ремеслом.

Коли веслом по чорній річці
Човнв гнала свого вона,
Лиш вітер у чєрвоній стрічці
Тихенько борсав, та волна

Її гойдала, мов дитину,
По березі пасли скотину
Лихі гуцули…

Лихо вже
Вона зазнала в раннім віці,
Коли пішла попечєриці
Вона із батьком на смітник.

Та раптом батько якось зник
І долу пав – кривава стрічка
Текла з грудей, і печєричка
В руці його, маленька, біла…

Вона по батьку голосила.
Та чула інші голоси:
Брехали пси, ворожа сила
Ввійшла тим ранком до села.