Владимир Яременко-Толстой - Девочка с персиками

Оришка з лантухом картоплі
Прийшла додому тільки вранці.

І мати в утрішньому сонці

Вже працювала на ділянці.

Ховався хтось у лісі темному,
Здоровий жлоб ганяв ворон.

А дядько в царстві у підземному

Знайшов ще декілька корон.

Та, блиснув зубом діамантовим,
Він снідав гілками ялинок.

Спідницю підібравши бантом,
Ввійшла Оришка у будинок.

ЕТЮД

Поезії прозора цівка,
Мов молода весела дівка.

Вірш,
Ніби тополь при дорозі,

А слово
Як ліхтар на розі

Двох вулиць,
Що зхрестили місто

Без сенсу,
Наміра,
Без зміста.

Блукаючи по місту цьому,
Зустрінеш,
Крапку,
Риску,
Кому…

БИЛИНА

Народ, що звів святі основи
Новогіродського кремля,
Хай воля славиться митця,
Жнеці, мисливці, риболови

Дивились тихо, як вівця

Крокує полем.

Мирно, чємно
Вона щіпає очерет,
Та озираться даремно
На принців,
Вилізших з карет.

Шепочє хтось: "Вівця крокує!
Вівця крокує, Боже, Ти,
Що світ створив із темноти,
Помилуй Мя!

Не стану більше
Грішити я перед тобою,
А краще з торбою, з торбою
Піду по світу, по хатам –
Вклонюся тут, вклонюся там…

Щоб пребувала воля Ця,
Та щоб дивитись, як вівця
Крокує полем, лісом, лугом,
І стати їй надійним другом,

Оберігати і пасти,
О, Святий Господи, прости!
Прости мене, прости народи,
Що обробляють огороди,

Щоб потім перти на базари,
Мов хижі лютії хазари,
Картопля, яблука і сало,
Та все їм мало, мало, мало…"

Світило сонце, вітерець
Гойдав в низині хутірець.

І курка не несла яйця,
А всі дивились, як вівця
Крокує полем…

Мирно, чємно
Вона щіпає очерет,
Та озираться даремно
На принців,
Вилізших з карет.

ЗАГИБЕЛЬ КИЄВА

Синє небо зламалось
Та гепнуло долі,
На Подолі дівки
Поховались до хат.

Горобці верещали

Від страху, від болі?

І дві кволі істоти
Дивились,
Як падає град…

Град холодний з дощєм,
Град дідів і бабів,
Хліба кусень з борщєм –
Їжа скромна рабів.

Хто привів нас сюди –
До дніпровськой води
У садки яблоневого квіта?

Де в степах колосистого жита
Наша скрутная доля зарита…

Хай копита коней
Нас несуть в темряву,
Де щіпать кобили
Криваву траву,

І куди не ступала
Людини нога,
Де завжди завиває
Скажена пурга.

І Олена невинна
В той день понесла
Від Святого, напевно,
Від Духа…

Але Града Святого
Вона не спасла,
Бо коли почалась заваруха –

Хтось младую Олену
За вуха схопив
І до кручі підвів,
І в дніпрі утопив…

Пив народ
І дівчат гвалтували дядьки,
А у Лаврі
Повстали з могил мертвяки…

І з околишніх сіл
Прибігали хряки:

Підривали широкі каштани,
Від людей вимагаючі шани.

На майдані
Знайшли в чємодані дитя,
Що сказало:
"Олена дала нам життя!"

А на кручі Дніпра,
Де сконала Олена,
Жаба раптом
З'явилась зелена.

І страхіття таке
Потягло по землі,
Зло у Граді Батьків лютувало,
Та невиннії душі
Псувало…

Синє небо зламалось
Та гепнуло долі,
На Подолі дівки
Поховались до хат.

Горобці верещали
Від страху, від болі?

І дві кволі істоти
Дивились,
Як падає град…