Галина Вдовиченко - Львів. Кава. Любов (збірка)

– Не здогадуєшся?! Запозичені танці під відкритим небом міських вулиць у Львові отримали власне обличчя з сезонною пропискою – Танці на Ринку… Ходімо до мене. – У натовпі Софії вмить забракло повітря і простору, захотілося втекти від міського гамору.

Подруги винирнули з гурту, що щільним кільцем оточив художника.

– Щось таке… – розпочала Роксоляна і вмовкла, шукаючи вдале порівняння. – …не знаю… вражає. Але я от думаю, чи матиме це мистецтво довге життя.

– А графіті? Як думаєш, графіті залишить по собі слід у часі?

Роксоляна несподівано спинилася і вигукнула:

– А й правда! Це ж графіті! Графіті на папері! Ультрасучасне на старенькій площі історичного міста. Контрасти життя.

– Місто, як дитя, живе, змінюється і проявляє власний характер, – усміхнулася Софія.

Вони сиділи на її просто й затишно облаштованій кухні-вітальні з невеличкою барною стійкою і двома високими стільцями. У серці Львова. Вікна Софіїної квартири виходять на внутрішнє подвір’я, що одним боком виводить на площу Ринок, а іншим – на Театральну. Помешкання в історичному пасажі Андреоллі придбала як спадок від львів’янина, який емігрував у білокам’яну. І хоча в останні роки вона також змінила країну постійного проживання, наміру продавати квартиру не мала. Вклала в неї чимало грошей і праці задля перетворення сірих облущених стін у простір, що дихав свіжістю кольору лазурі, і заміну смердючого прогнилого паркету, що розповзався під ногами, на міцні прохолодні кахелі кольору дуба. Задля збереження давнього історичного вигляду – а Софія цього ой як прагла, – за порадою дизайнера інтер’єрів, відновила дерев’яні балки на стелі. Стіни прикрасила квітковими фотопейзажами, створивши ілюзію присутності в квартирі живої флори. Тканинно-пластикових квіткових замінників у своєму помешканні не терпіла.

Софія збила міксером молочно-полуничну масу, дочекалася Роксоляниного нетерплячого постукування нігтиками по поверхні стійки. Розлила у високі склянки рожево-пінистий коктейль. Розклала на блюдечках тістечка і присіла навпроти подруги, яка, Софія це знала напевне, налаштувалася її слухати. Примружила очі і з насолодою відкусила улюблений еклер.

– Ти обіцяла… е-е-е… літературну історію… львівського… італійського… словом… – наполегливо стукнувши нігтиком по стійці, нетерпляче зауважила Роксоляна, коли Софія доїла тістечко.

– Не тільки обіцяла, а й розкажу… бо Львів – то є наше місто, – кивнула Софія.

Запаморочливо спокусливий перелік смаків ароматного гарячого вина у карті львівського закладу розсіював увагу. І збивав із пантелику так само, як несподіване звучання арії Фантома з мюзиклу «Привид опери» посеред метушні по-осінньому меланхолійно замріяної італійської Пізи. Вона навіть не знає, що її тоді більше збентежило – оперний спів серед гамірної вулиці чи музична тональність вибраного твору з життєвими хвилюваннями, що шматували серце співака. Той спогад про відвідини італійського міста зі століттями падаючою вежею пульсуватиме хвилями емоцій у Софіїному серці завжди. Вбого вбраний молодик, який співав для перехожих під відкритим небом Італії, голосом, за звучання якого в стінах оперних театрів світу міг би отримувати високі гонорари, розворушив її прагматично налаштовані на сприйняття історико-архітектурних красот мізки. Його спів рвався з нутра не благанням кинути кілька центів у тарелю, грошової тарелі біля нього не було. Оперний спів посеред вулиці як намагання привернути увагу до лише йому одному відомих речей… Софія зупинилася і вислухала арію до кінця.

Щиро зааплодувала й підтримала вигуком «Bravo!». За її спиною почулися оплески і хриплувате чоловіче «Bravo!». Співак засоромився і зашарівся, вона підбадьорила його усмішкою.

Високий чорнявий італієць виник збоку і прохрипів несподіваним запитанням:

– Здогадуюся, що сакральну музику ви любите не менше, ніж оперний спів. Чи знаєте, що зараз у Пізі проходить фестиваль сакральної музики?

Заскочена Софія мить мовчала, роздивляючись незнайомця. Їхні погляди зустрілися, і вона, відчувши до нього довіру, відповіла:

– Я обожнюю храмові співи, а ще більше – звучання органу. А…?

– …сьогодні концерт у головному соборі міста.

– Хотіла б на ньому побувати. На нього ще можна придбати квиток? Ви мені покажете, де продають квитки на концерт? – поцікавилася стурбовано. – Ну ж бо, поспішімо, поки ще всіх не розкупили! – Вона по-справжньому захвилювалася, аніскілечки не переймаючись тим, що в незнайомця можуть бути власні інтереси.