Галина Вдовиченко - Львів. Кава. Любов (збірка)

Щоправда, не всі листи потрапляють до адресатів, адже щоночі до скриньок приходять білі постаті у каптурах, що закривають обличчя; постаті виймають наші послання і перечитують. Якщо, на думку постатей, ми не сказали забагато, ви отримуєте листи. У протилежному разі – аж ніяк. Це і є заборони, про які я згадувала. Що ж, цього листа ти теж, мабуть, не отримаєш. Воно й на краще, бо, мені здається, тобі вирішили дати другий шанс. Ти житимеш. Твоя донечка житиме. Ми усі житимемо.

Я не уявляю, в якому ти прокинешся житті, але, благаю, не змарнуй таку нагоду! А я обіцяю, що більше не писатиму тобі. Домовились?

Домовились.

Львів, той самий час і місце:

Привіт, Злато!

Сьогодні я прокинулася раніше, ніж зазвичай. Адже цього дня минає рівно п’ять років з того часу, як за програмою мотиваційного тренінгу я написала листа собі в майбутнє. Вибач, я тоді забула вкласти до конверта свою знимку, як то радила мотиваційна програма. Згодом я згадала про цю недбалість і навіть хотіла повернутися до листа, щоб додати фото, але… закрутилася й знову забула. Вибач.

На календарі 14 квітня 2012 року, тож я відкрила твого листа. І знаєш, розчулилась і щиро плакала, коли читала твої милі й наївні роздуми про життя та власне майбутнє. Сподіваюся, за п’ять років я не розгубила твоєї чистоти й безпосередності, котра струменіє з кожного рядка того старого листа? А ти можеш навіть не сумніватися – я здійснила твої дитячі мрії! Звісно, не все склалося саме так, як ти собі науявляла в дев’ятнадцять, але тобі сподобається, от побачиш.

Я працюю на львівській телевізії ведучою новин ( тож мене щодня показують по телевізору в прайм-тайм ) . Мешкаю з родиною в новенькому котеджі на околиці Львова ( мені так і не вдалося позбутися твоєї любові-одержимості до цього міста ) . З Левком, на жаль, ми розійшлися. Річ у тім, що йому запропонували стажування за кордоном і… я його відпустила. Звісно, деякий час ми чесно намагалися підтримувати стосунки на відстані, але знаєш, як воно буває… з часом наше спілкування зійшло нанівець. З першим коханням завжди так. Згодом він познайомився в Австрії з гарною дівчиною, незабаром вони одружилися. Тоді я трохи образилася на нього, але зараз розумію: Дженніфер була послана йому самою долею. Вона – лікар-онколог, тож коли Лео ( так його там звуть ) раптово занедужав, саме завдяки їй ракову пухлину вдалося виявити на початковій стадії й успішно вилікувати ( та й медицина в Австрії краща, ніж у нас ) . Зараз ми з ним просто друзі, хоч я однаково час від часу пробую уявити, як би склалося моє життя, коли б він нікуди не поїхав і ми з ним одружилися…

Але тільки час від часу! Бо згодом я теж зустріла чоловіка, в якого закохалася на все життя. Ти маєш його пам’ятати – це Роман, той психоаналітик, що проводив у нас мотиваційні тренінги. Якось він запросив мене на каву в «Золотий дукат». Знаєш, трохи моторошне місце – кажуть, там зупиняється час. Зате саме в «Дукаті» я вперше спробувала каву з золотом, відтепер то моя улюблена! Роман так і сказав: ця кава створена для дівчини із «золотим» ім’ям. З того дня ми не розлучалися. За кілька місяців він мені освідчився, я вийшла за нього і народила чудову донечку. Назвала її Златою – на твою честь. А може, то «золота» кава так на мене вплинула… Дідусь із бабусею просто обожнюють свою єдину онуку, в її присутності навіть забувають про свої хронічні артрити-радикуліти… Бачиш, які дива творить любов? Ми з Романом уже й життя не уявляємо без нашої маленької Злати, та іноді чоловік бачить уві сні двійко хлопчиків-близнюків, які називають його татком. Звісно, я не проти подарувати йому ще й синів, але ні в моїй, ні в його родині жодного разу не народжувалися близнюки, тож навіть не знаю, чи таке можливо. Але сподіваюся на диво.

Маю й найкращу подругу – Марійку, ми разом працюємо. Їй трохи менше пощастило, ніж мені, адже досі не має чоловіка та дітей ( хоч дуже мріє про велику і дружню родину! ) , тому я вірю – все у неї ще попереду. Часом подруга жартує: якби Роман був вільним, вона без роздумів пішла б за нього. І знаєш, вони стали б напрочуд гармонійною парою – обоє високі, кароокі, темноволосі…

Утім, я переконана: Роман кохає мене до нестями і навіть думки не припускає про іншу жінку. Він мало не щодня засипає мене оберемками троянд, а до дня народження подарував путівку на відпочинок до Греції, уявляєш?! Я полечу відпочивати з донькою – шкода, та Роман з нами вирватися не зможе, в нього дуже багато роботи. Але він думатиме про нас щохвилини, так і сказав!