Галина Вдовиченко - Львів. Кава. Любов (збірка)

Злата вичікувала. Вони невблаганно наближалися одна до одної – ще якийсь рік, і зрівняються за віком, стануть однією людиною, котра зможе писати й відправляти листи з чепурного котеджу на околиці Львова. Куди зникне дружина Романа, Злата не замислювалась, але була певна, що там її точно не буде.

Минав час. І все вирішилося само собою – у переддень свого знакового дня народження Злата дізналася, що вагітна. Вона з насолодою повідомила про це майбутній. Та кинула у відповідь лише розпачливе: тікай!

Але в коханців були інші плани. Роман відправив дружину з дітьми до Греції на відпочинок, тож день народження Злати вони зібралися відзначити у нього вдома. Вона вже давно натякала коханому, що мріє побачити його дім (їхній спільний майбутній дім – як вона подумки називала чепурний котедж на околиці міста), і нарешті її забаганка мала здійснитися. Саме тут вона скаже Романові, що в них буде дитина. Гарненька донечка, яку вони любитимуть понад життя…

Нарешті цей день настав. Доки Роман порається в кухні з романтичною вечерею, Злата вирішує оглянути дім. Вона не знає, що майбутня у цей час пише їй останнього листа. Злата роззирається вітальнею і рушає східцями нагору. Майбутня додає до листа свою фотографію. Злата опиняється нагорі і відчиняє двері першої-ліпшої кімнати. То подружня спальня з широченним ліжком – на півкімнати. Тим часом майбутня вже заклеює конверт. Не стримавшись, Злата опускається на ліжко і заплющує очі. Вона не одразу зауважує, як хтось крадькома піднімається східцями слідом за нею і відчиняє двері спальні. Майбутня опускає конверт із фотографією до скриньки. Злата розплющує очі, але вже пізно: темна постать кидається на неї і проштрикує її ножем – ще раз і ще раз, знову і знову, аж доки жертва не перестає кричати. Конверт лунко падає на дно абонентської скриньки. Злата лежить на чужому ліжку в калюжі крові. Саме такою вона зображена на фотографії, котру майбутня вклала у конверт зі своїм останнім листом.

Привіт, Злато!

Як обіцяла, надсилаю тобі своє фото. Маю надію, тобі сподобається, хоч мені й зовсім не хотілося показувати цю знимку – я на ній не дуже добре вийшла. Бо, знаєш, судмедексперти не надто вправні фотографи. Якщо треба, можу надіслати такі ж знимки і з Романа, той судмедексперт і його фотографував. На кухні, де ти його залишила. Там теж було море крові.

Знаєш, я не втрафила ні до пекла, ні до раю, просто застрягла в цьому клятому будинку Твого Львова, ніби у чистилищі. Іронія долі – твої мрії завше простягалися до неба, немов ота Його телевежа на Замковій горі. А я почуваюся Його підземною річкою Полтвою, закутою в кам’яницю… Я тут зовсім сама – цілими днями блукаю порожніми кімнатами, а на ніч лягаю спати у свою калюжу крові. Така моя кара. Часом пишу тобі листи і кладу до скриньки, що прибита тут на ґанку, а ти дістаєш їх уже на своїй пошті. Тепер зрозуміла, чому на конвертах завжди зазначена саме ця адреса?

Ніколи не здогадаєшся, хто нас убив! Хоча ні, ти ж у мене тямуща дівка, маєш знати, що обманута дружина здатна на все. Сама подумай, ну скільки можна було дурити його кобіту? Її звуть Марійка – це твоя колишня найкраща подруга, – коли тобі цікаво. Рано чи пізно Марійка мусила збагнути, що Роман завів собі пасію. Зрадили троянди – якщо чоловік ні з того ні з сього починає засипати дружину оберемками квітів, це мимоволі наводить її на роздуми…

О, вона ненавиділа ті троянди усією душею! Як і ти, Марійка пройшла свій шлях внутрішнього божевілля. У неї так само є власна «вона» з майбутнього, котра ( як і я тебе, завваж! ) чесно намагалася стримати і вберегти від фатального кроку. Кожен, хто ризикує грати з долею, має такого собі фантома у паралельному просторі і часі. Ми не янголи й не демони, а віддзеркалення ваших учинків. Ми рідко виходимо на зв’язок, та, коли виходимо, спинити нас нікому не до снаги. Ми теж припускаємося помилок. Власне, ми і є ваші помилки. Більшість людей і не здогадується про існування своїх «віддзеркалень», доки не переступають межу між добром та злом. Вітаю, ти її переступила. Титак хотіла оселитися в цьому домі, що тепер язмушена вікувати тут.

Насправді мені більше шкода Марійку. Того дня вона лише вдала, що вирушає з дітьми на відпочинок до Греції. Відвезла близнюків до матері, попрощалася з ними й повернулася додому… Далі ти знаєш, тож зайве й переповідати.

Після подвійного вбивства її визнали неосудною й закрили у психлікарні на Кульпарківській. Вона досі пише листи собі з майбутнього в минуле – щоб застерегтися від зустрічі з Романом. І скажу я тобі – ще довго писатиме, бо Марійці судилося пережити тебе на двадцять років. Тільки уяви, скільки вони переведуть паперу!..