Галина Вдовиченко - Львів. Кава. Любов (збірка)

Незабаром сесія. І відмінниця Злата, яка завжди сумлінно готувалася до всіх іспитів, розуміє – немає чого «зубрити» увесь річний курс, якщо можна просто дізнатися в майбутньої, які запитання їй випадуть, і підготуватися лише до них.

Іспити вона склала на «відмінно», не доклавши до того жодних зусиль. За порадою майбутньої, влаштувалася позаштатним кореспондентом до одного з місцевих видань, у неї з’явилися власні гроші, вона почала модно вдягатися, переїхала з гуртожитку до затишної найманої квартирки на Городоцькій. Шеф-редактор був просто у захваті від роботи новенької журналістки – дівчині лише дев’ятнадцять років, а її статті вражають високим рівнем аналітики і тією стилістичною зрілістю, яка рідко притаманна репортерам-початківцям. Той, хто пише такі матеріали, мусив би мати більше років та досвіду…

Усе, за що б вона не взялася, їй чудово вдавалося. Друзі та рідні помітили, що Злата змінилася – стала кращою, успішнішою, сильнішою – і в той же час ніби замкнулася в собі. Левко теж помітив. І Марійка. І Львів. Та всі мовчали. Тільки от Роман не змовчав. Якось випадково зустрілися у місті, він спитав, як справи. «Добре» , – безтурботно кинула у відповідь. Не повірив. Нахилився до неї і прошепотів: «Я ж бачу, щось змінилося. Злато, ти в біді?» Вона розвернулася на підборах і пішла геть. Потім іще кілька разів перетиналися на різних міських заходах, віталися, він запрошував на каву. А Злата щоразу відмовлялася – в неї не було для нього слів. І все в неї добре, то він собі чогось навигадував. Психолог.

…Було добре, а ставало дедалі краще. На літо Злата не поїхала до батьків, як планувала. Послалася на нову роботу і зосталася у Львові, бо тут – ні, навіть не робота, не кохання, не місто, що без нього не жити і не дихати, тут – абонентська скринька , без якої вона вже не уявляла свого життя. Віддалилася й від подруг, від Марійки, подумаєш, велике діло ті подруги – коли вона має ту, яка ніколи не зрадить і не позаздрить, ту, з якою жодна подруга не зрівняється… Вона має себе. І ця нова Злата не робить помилок. Вона забула, що вчитися належить саме на помилках…

Єдиним, для кого ще залишилося трохи місця в ідеальному світі Злати, був Левко. І, звісно, Львів, як тло до її майбутнього «завтра» зі зразковою родиною та улюбленою роботою. Вони чудово вписувалися в її бездоганний світ. Поки що. Адже Левко справді кохав її – заради неї відмовився від закордонного стажування, про котре мріяв, відколи вступив до університету. А незабаром і освідчився.

Злата була на сьомому небі від щастя – усе за планом. Весілля – цього ж таки літа, квартира у Львові, куплена на батьківські гроші, навчання на заочному, робота…

Першою, з ким вона поділилася цією новиною, стала, звісно ж, Злата з майбутнього. Але… замість щирого листа із привітаннями теперішня Злата знайшла в абонентській скриньці коротеньку записку:

Не йди за нього.

Хутко відписала на звороті записки і вкинула до скриньки того ж таки дня:

Але в нас почуття одне до одного! Ми будемо щасливі разом, Левко нізащо мене не скривдить! Чи… скривдить?

Замість розповіді про шлюб із Левком, як того очікувала Злата, майбутня порадила їй звернути увагу на іншого чоловіка. Його звуть Роман, це той психолог, що вів мотиваційну програму, пов’язану з листами у майбутнє, і запрошував Злату на каву для відвертої розмови. Він небайдужий до неї, а ще має власну практику, розумний, харизматичний, досвідчений і… старший за неї на шістнадцять років. Він зможе подбати про Злату, не те що її одноліток Левко – ще зовсім хлопчисько, куди йому до шлюбу!

Я не кохаю Романа!.. -

заперечила дев’ятнадцятирічна Злата. Це вперше вона наважилася піти наперекір собі майбутній.

Його кохаю я. А ти – це я, ще не забула? Роби, як тобі сказано.

І жодного слова про те, як складеться життя з Левком. Ну хіба так можна? А Злата не готова чинити всупереч своїм почуттям, вона вимагає пояснень. І більше не вірить порожнім запевненням майбутньої, навідріз відмовляється виконувати її вказівки. Їй знову починає видаватися, що немає ніякої двадцятичотирьохрічної Злати, а все те листування – лише жорстокий жарт якоїсь людини, котра добре вивчила її життя і хоче змінити його на власний розсуд. От тільки хто ця людина? Ясна річ, це Роман, вона пам’ятає ті його багатозначні погляди й запрошення «на каву»!

Ні, це якась шизофренія. З неї досить. Злата припинила листування з фантомом, пристала на пропозицію коханого Левка і почала готуватися до весілля. Вона вибачилася перед батьками, про яких майже забула за час своєї «поштової» залежності, налагодила спілкування з Марійкою і знову зробилася… по-справжньому щасливою.