Далі Крік ретельно узагальнив низку статей Марґарет Лівінґстон і Девіда Губеля, виклавши їхню теорію про три стадії початкової обробки зорової інформації і допустив, що містер І. зазнав ушкодження на одному з цих рівнів («бульбашкова система» у зоні V1), де клітини особливо чутливі до нестачі кисню (можливо, спричиненої мікроінсультом чи навіть отруєнням чадним газом).
«Щиро перепрошую за обсяг листа, — написав він на завершення. — Можливо, ми обговоримо це по телефону після того, як ви матимете час усе обдумати».
Ми з Бобом і Ральфом були зачаровані Кріковим листом. Після кожного нового прочитання ми немовби сягали у ньому ще глибше й знаходили ще більше пропозицій — складалося враження, що знадобиться десятиліття чи й більше роботи, щоб перевірити потік припущень, зроблених Кріком.
Зв’язавшись зі мною за кілька тижнів, Крік розповів про два випадки у Антоніо Дамасіо [313] Антоніо Дамасіо (1944) — професор неврології в університеті Південної Каліфорнії і ад’юнкт-професор в Інституті Солка, автор декількох книг про взаємозв’язок між мозком і свідомістю, очолює Інститут мозку і творчості. — Прим. перекл.
: в одному з них пацієнтка втратила уявлення про колір, проте все-таки бачила кольорові сни. (Пізніше її колірний зір відновився).
Він написав:
Тож радий... дізнатися, що ви плануєте далі працювати з містером І. Усе, про що ви говорите, є важливим, особливо томограма... Серед моїх друзів поки немає згоди щодо того, яке ушкодження є причиною подібних випадків церебральної ахроматопсії. Я (дуже обережно) припустив, що це бульбашки у зоні V1 плюс подальша дегенерація на вищих рівнях, але це також залежить від деталей на томограмі (якщо уражено більшу частину зони V4, ви маєте щось побачити). Девід Г’юбел говорить, що схиляється до думки про ушкодження V4, але це лише попереднє міркування. За словами Девіда ван Ессена, він підозрює ушкодження зони, яка розташована вище.
«Гадаю, що мораль цього всього, — завершив Крік, — полягає в тому, що нам допоможе лише ретельна і всебічна психофізика разом із точним встановленням місця ураження. (Наразі ми не знаємо, як вивчати зорові образи й сни у мавп)».
* * *
У серпні 1989 року Крік знову написав мені: «Зараз я намагаюся впритул підійти до питання зорового усвідомлення, але воно дотепер лишається таким же незбагненним, як і завжди». Він доклав до листа рукопис статті з назвою «До неврологічної теорії свідомості» — це була одна з перших оглядових статей, що стала результатом його співпраці з Кристофом Кохом із Калтеху. [314] Калтех, або Калтек — скорочення від «Каліфорнійський технологічний інститут» (англ. California Institute of Technology), приватний університет, розташований в місті Пасаденав, що в штаті Каліфорнія, один із двох найважливіших університетів в США, разом з Массачусетським технологічним інститутом, що спеціалізуються на точних науках й інженерії. — Прим. перекл.
Я почувався удостоєним великої честі, переглядаючи цей рукопис, а надто їхню ретельно викладену аргументацію того, що ідеальний спосіб доступитися до цієї на позір недосяжної теми полягає у дослідженнях розладів зорового сприйняття.
Стаття Кріка й Коха написана для нейронауковців і на кількох сторінках охоплювала загальні теми, але місцями вона була важким для розуміння вузькоспеціалізованим текстом. Проте я знав, що Крік може також писати дуже доступно, дотепно й привабливо — це було особливо помітно у двох його попередніх книгах — «Життя як воно є» й «Про молекули і людей». Тож тепер я плекав надію, що він викладе у доступнішій формі свою нейробіологічну теорію свідомості, збагачену клінічними й повсякденними прикладами. (Він це зробив у книзі 1994 року «Дивовижні гіпотези»).
* * *
У червні 1994 року ми з Ральфом і Кріком зустрілися за обідом у Нью-Йорку. Розмова велася в усіх напрямах. Ральф розповідав про свою поточну роботу над зоровим сприйняттям у мавп і ділився міркуваннями про засадничу роль хаосу на нейронному рівні; Френсіс говорив про розширення співпраці з Кохом і їхні останні припущення про нейронні кореляти свідомості; а я розповідав про свою майбутню поїздку на Пінґелап, де чимало людей (майже 10 % населення) мають цілковиту колірну сліпоту від народження. Я планував податися туди з Бобом Вассерманом і норвезьким дослідником сприйняття Кнутом Нордбі, який, як і жителі Пінґелапа, народився без колірних рецепторів на сітківках.
У лютому 1995 року я надіслав Френсісу копію «Антрополога на Марсі», яка щойно вийшла друком і містила розширену версію «Історії художника з колірною сліпотою», почасти значно доповнену після обговорень із ним. Я також поділився певним досвідом перебування у Пінґелапі й розповів про наші з Кнутом спроби уявити, які зміни могли відбутися в його мозку внаслідок ахроматопсії. Чи за відсутності колірних рецепторів на сітківках очей атрофуються центри мозку, що відповідають за розрізнення кольору? Чи вони підпорядкуються іншим зоровим функціям? Чи, можливо, вони перебувають в очікуванні певного сигналу, що може бути забезпечений прямою електричною чи магнітною стимуляцією? А якщо це можна здійснити, то чи зможе він уперше в житті побачити кольори? Чи зрозуміє він, що це колір, чи цей досвід буде занадто незвичним і приголомшливим для категоризації? Я знав, що подібні запитання викличуть глибокий інтерес і у Френсіса.
Читать дальше