Шарль Данцir: Навіщо читати

Але не до видань на японському папері я біг, коли був сам. Читач не обов’язково бібліофіл, так само як і бібліофіл не обов’язково є читачем. Досить подивитися на те, як письменники котуються в тих і в тих. У власників книжкових крамниць із стародавніми виданнями Жорж Дюамель [10] Дюамель, Жорж (1884–1966) — французький прозаїк, поет, драматург, літературний критик, лауреат Гонкурівської премії (1918), член Французької Академії (1935). коштує досить дорого через обмеженість його тиражів, тоді як у судженнях читачів він цінується невисоко. Серед перших Тоні Дювер [11] Дювер, Тоні (1945–2008) — французький письменник і філософ. У його роботах висвітлюються теми педофілії та сучасного виховання дітей. не котується, але для других він просто неоцінимий. Що ж до мене, то мої вимоги до надрукованого обмежуються можливістю підкреслювати, а на полях втулювати коментарі. Мене навчили, що це найкращий спосіб читати, і це правда. Читач — не споживач, який призведе до зникнення книжок унаслідок їх поглинання. Коли кажуть, що він їх ковтає, то це лише сміливий образ. Хороший читач пише водночас із читанням. Він обводить, закреслює, заповнює своїми думками всі залишені видавцем проміжки. Якби я показав свої томи Пруста, стало б зрозуміло, чому я регулярно купую нові видання. І річ не у фетишизмі. Я мушу це робити. Форзаци й поля заповнені рукописними рядками, які, як земляні черв’яки, розповзаються в різні напрямки, закручуючися навіть на поля внутрішні; рядки самого Пруста підкреслено, закодовано, густо замазано. Він не додав стільки аркушів паперу до своїх сторінок, як я оцінок. Хороший читач — майстер татуажу. Він привласнює — хай би як незначно — худібку з книжок.

Коли порівнюєш коментарі двох різних читачів до тієї самої книжки, починаєш розуміти, що книжка — це не витвір пластичного мистецтва, який піддається огляду і за відсутності катастроф існує довше, ніж публіка, що побачила її першою. Якщо й існує бодай якийсь один-єдиний сенс, той, якого хотів автор, кожен читач книжки знаходить у ній особливий резонанс. Саме це й спонукало Поля Валері сказати:

«Мої поезії мають той зміст, який їм надають. Той, який їм надаю я, налаштований тільки на мене і нікому не протиставляється. Помилкою, яка суперечить природі поезії і навіть може стати для неї смертельною, є заявки про те, що кожній поезії відповідає істинний, один-єдиний зміст, який є відповідним чи ідентичним певній думці автора».

Коментар до Чарів. Розмаїття III

Ми читаємо, щоб зрозуміти світ, ми читаємо, щоб зрозуміти самих себе. Якщо нам властива бодай крихта великодушності, ми, трапляється, читаємо, щоб зрозуміти автора. Вважаю, що таке трапляється лише з найбільшими читачами після того, як вони задовольнили дві перші потреби: розуміння світу та розуміння самих себе. Читають не заради книжки, читають заради себе. Більшого егоїста, ніж читач, годі й шукати.

Порівняння власних коментарів у книжках, які берешся перечитувати, дає заспокійливий і водночас прикрий досвід. Спочатку зі мною таке сталося випадково — я не настільки сам собі друг чи ворог, щоб, відкривши книжку, брати й читати, що я там нашкрябав, — пізніше з цікавості: я помітив, що протягом багатьох років я щоразу підкреслював приблизно ті самі пасажі. Ми, на жаль, завжди залишаємось однаковими. Читання змінює нас мало. Можливо, воно нас вдосконалює, вірогідно — трохи таки змінює, але негідник не стане меншим негідником, прочитавши Расіна. У порівнянні з негідником неосвіченим, він буде негідником розвинутим. І навпаки, добра людина не стане поганою після читання книжки злої. Поганий вплив читання — це легенда, така ж дурна, як і вплив добрий. Вона зумовлена ідеєю, котра, можливо, необхідна для виживання в світі, який од віку і, цілком певно, до віку любив і любитиме лише корисне, згідно з чим література є моральною. (Або неморальною, що одне й те саме.) На щастя, залишається свіжість таланту, який змушує нас реагувати щоразу під час перечитування так, немов би робиш відкриття.

Книжка робиться не для читачів, вона робиться навіть не для її автора, вона взагалі ні для кого не робиться. Вона робиться, щоб бути. Зроблена для читачів книжка сприймає їх як публіку. І пишеться з певним наміром. Чи для того, щоб сподобатися, чи для того, щоб переконати, — а це форма поблажливості. Передусім до твору, який є інструменталізованим і, між іншим, трохи гіршим, бо автор відходить від своєї сутності; потім до читачів, які, побачивши, що їх не сприймають як людей вільних у своїх судженнях і в своєму виборі, почуваються ображеними. Навіщо нам така демагогія? Нас хочуть змусити тремтіти, підкидаючи сентиментальні кістки? Ми ж воліємо контрабандою проникнути в голову автора, щоб узяти там те, що хочемо. Якщо ми знаходимо в книжках себе — тим краще, але читаємо ми не для цього. Егоїст не означає нарцис. Задоволення лише зростає, коли на нас чатує щаслива несподіванка бути зворушеним. Треба бути трішки злодієм, без цього читання залишилося б надто великою чеснотою.