Шарль Данцir - Навіщо читати

Підлітковий період — це, на жаль, час потьмарення, для мене (я досі це відчуваю) він був часом болісним, коли здалося, що моє чуттєве сприйняття світу щезає. Я більше нічого не розумів. Саме в цей непевний період я опинивсь у становищі бідолах з Гаїті. А в 16 років я через літературу пережив кризу католицизму. Хіба першим мотивом багатьох наших — тих, що стануть письменниками, — дій не є літературна імітація? Книжка про життя Ісуса «Людина з Назарета» Ентоні Берджеса [4] Берджес Вілсон, Джон Ентоні (1917–1993) — англійський письменник і літературознавець (досліджував творчість Шекспіра та Джойса), перекладач і журналіст, писав музику (симфонії, балет і опера). вразила мене настільки, що я повірив у Бога. У цьому романі мені сподобалося подвійне дно, ритм і суперечність. Ритм — енергійний, суперечність — щодо загальноприйнятої думки. Берджес пише, що уявлення про худого Христа безглузде; син теслі, який працював з колодами й пішки пройшов усю Палестину, звісно, був міцним чоловіком. Ані Берджес, ані я, ми не враховували барокових розп’ять, на яких зваблені скульптори захоплювалися показом м’яких форм стегон і біцепсів, що розриваються. Тривалий час це було моїм недоліком, звісно, я не позбувся його, — я про схильність до суперечності. Хороша його сторона — це тільки те, що наскільки сильною є схильність суперечити, настільки ж сильним є бажання, щоб тобі суперечили. Боротьба думок завжди видавалася мені задоволенням на додачу до мистецтва. Я волію не стільки бути правим, як мати товариство людей. Можна розмовляти, сперечатися, сваритися, намагатися міркувати, з кимсь бути. Мій опонент — мені брат. На спинках книжок слід би надрукувати попередження: «УВАГА! Тексти, які надміру відповідають вашим думкам чи смакам, можуть бути небезпечними».

Читання може бути небезпечним, власне, в моменти слабкості. Відповідальність несе не книжка і навіть не читач, а нещасливе поєднання того й того. До списку книжок, які не слід читати в моменти слабкості, можна додати.

Книжка Тип моменту

«Тріщина» . коли перебуваєш на межі нервового зриву.

Френсис Скот Фіцджеральд

«Майн Кампф» . коли минуло кілька років після того, як ти втратив роботу в країні з великою інфляцією.

Адольф Гітлер

І так далі, все, отож, може стати небезпечним. Саме життя небезпечне. Його ми не звинувачуємо.

У 6-му класі [5] У французьких школах зворотний рахунок класів. У шостому класі хлопчикові мало бути 11 років. я був свідком того, як викладач відчитував мою маму, вважаючи тривожним те, що я читаю Бодлера. Я боготворив «Попереднє життя», яке власноруч переписав на звороті постера, котрий приклеїв скотчем усередині шафи в своїй кімнаті, це була моя для мене таємниця. Читання виявляє речі безсоромні, цінні й крихкі, ми не зобов’язані все про це розповідати. Якщо книжку читають так, як читають, тобто в тиші схилившись над сторінками, з цього тет-а-тет виключаються нечесні, брутальні й нерозумні люди, які обожнюють обурюватися чи то з інтересу, чи щиро. А читаючи поеми Бодлера, я п’янів від самого початку. «Я довго жив під просторими галереями, що їх морські сонця забарвлювали тисячами вогнів», óбраз — брат óбразів, створених Лорреном [6] Лоррен, Клод (1600–1682) — французький художник XVII cт. з Лотарингії. Видатний представник пейзажного живопису доби бароко, офортист. на картинах, які я пристрасно любив і на яких у западаючих сутінках меланхолійні принцеси, тріумфуючи, сходять на борт бокастих кораблів. Тридцятьма роками пізніше я відмовився брати участь у телепрограмі, присвяченій дітям, де збиралися запитати мою думку щодо поезії. «Я не скажу нічого більше, як: «Давайте їм книжки, що не відповідають їхньому вікові»», — пояснив я журналістці, яка мене запрошувала. Особисто мені це не зашкодило. У дітей дуже розвинуте моральне чуття, вони вельми добре вміють відрізнити добро від зла, допустиме від осудного, вони не піддаються порочності й не цікавляться тим, що їм нецікаво. До того ж це, можливо, розбудить у них естетичне чуття.

Бібліотека моєї бабусі з боку матері була переповнена нумерованими виданнями, які вона називала «великими документами», на деяких були автографи відомих письменників. Я вважав це престижним, і це ще більше живило мою і так безмежну любов до цієї жінки. Варто було б написати книжку про бабусиних письменників. Є письменники для мами, як-от Альбер Коен [7] Коен, Альбер (1895–1981) — швейцарський франкомовний романіст. . Є письменники для сестри, як-от Флобер. Є письменники для батька, як Стендаль чи Діккенс. Є письменники для дядьків, як Роже Нім’є [8] Нім’є, Роже (1925–1962) — французький письменник, романіст, журналіст, сценарист, уважається очільником гілки літературного напряму «Гусари». . Богом письменників для бабусі став би Марсель Пруст. Він посміюється, кажучи жахливі речі й ховаючись за шевровою рукавичкою під одвічно доброзичливим поглядом старенької, водночас непоступливої й доброї посивілої пані, яка обожнює читати. Ота бабуся, ну, та, оповідача з книжки «У пошуках загубленого часу», навчила мене цікавитися порівняннями, на позір геть незвичними. Це ж бо саме вона знаходить подібності між мадам де Севіньї [9] Севіньї, мадам де (Марі де Рабютен-Шанталь, баронеса де Севіньї, 1626–1696) — французька письменниця, автор «Листів» — найзнаменитішого в історії французької літератури епістолярію. та Достоєвським, авжеж. Моя ж бабуся вчила мене, як ставитися до цінних видань, пояснила їхні шифри й правила куртуазії стосовно них: розповіла про різний стан гравюр на початку томів, навчила обережно їх розгортати тощо. Я з насолодою пестив японський папір найвищої якості, ніжніший за поліровану слонову кістку. Однією з прикростей сучасного світу, крім теократичних диктатур і винищення народів — але ж ні, це, зрештою, існувало завжди, а людська жорстокість більшою чи меншою мірою одвічна й дуже глибока, це ж бо на поверхні, на отій знеславленій поверхні, де все-таки ростуть квіти, завойовуються непевні, з окрушиною ніжності моменти життя, — такою прикрістю, так-так, уже підходжу, стало припинення виробництва японського паперу. Це, сподіваюся, було компенсовано якимись іншими витонченими речами.