Шарль Данцir - Навіщо читати

«Квіти зла» та «Мадам Боварі». Позуюче дитя, яке читає, поклавши руку на стегно, — це (припустимо) Цицерон, який демонструє, що читання не заважає нахабному читачеві служити владі, та що там, стати нею, адже Цицерон виконував обов’язки консула. Читання цивілізує настільки, що босняк Гаврило Принсип, який убив ерцгерцога Франца-Фердинанда в Сараєво у 1914 р. [54] Цей постріл, як вважається, став приводом до початку Другої світової війни. , вважав, що дотримується демократичного уроку Волта Вітмена, якого він читав із великим захопленням. Читання цивілізує настільки, що Марк Девид Чепмен, чоловік, який у 1980 р. вбив (пострілом у спину) Джона Леннона, коли той виходив із «Дакоти» в Нью-Йорку, возив із собою найневиннішу у світі книжку, «Ловця у житі» Дж. Д. Селінджера, на якій написав: « This is my statement » (Це моя декларація), підписавшись «Голден Колфілд» (ім’я героя). Що більше я читаю, то менше в мене впевненості в тому, що я цивілізована людина. Читання великих авторів показує мені, що я завжди залишався варваром, неуком, нікчемою з нікчем і ніхто не вважає, що я собі лещу. Мені бракує внутрішнього спокою, читання його мені не принесло. Я не звинувачую в цьому книжки.

Погляньте-но, які ми горді, коли перестаємо читати.

Ми пишаємось собою, бо ми прочитали. Я знаю людину, в якої найбільшою лайкою є слова: «Він не розгорнув жодної книжки за все своє життя». Таки воно так.

Я читаю SCUM Manifesto , на це мене напоумило ім’я Валері Соланас [55] Соланас, Валері Джин (1936–1988) — американська радикальна феміністка, письменниця і драматург, відома замахом на Енді Ворхола в 1968 р. Авторка SCUM Manifesto («Маніфест Товариства винищення мужчин», 1967), в якому жорстко пародіює патріархальні кліше. , на яке я надибав в одній книжці. Пащекування, думав я собі, це буде лише пащекування. Памфлети — це поживні страви, якими читач швидко насичується. Добре вловлюючи перебільшення в узагальненнях авторки («мужчини»), я також бачу, що лише це перебільшення та його несправедливість і дають змогу підхопити певні ідеї, до яких нікчемні нюанси так і не зможуть підвести. І я більше не покидаю її полум’яніючого обурення. Читання — лампочка, що засвічується й гасить усе довкола.

Ідучи 16 лютого 2008 р. вгору вулицею Ріволі по краю тротуару в намаганні оминути плинну орду туристів, я надибую на шести-семирічне хлоп’я у процесі читання. Оскільки тротуар вузький, йому доводиться відсторонюватися, він робить це роздратовано, не відводячи очей від книжки й суплячи брови. Перед цими малими бодгісаттвами читання ми маємо стати на коліна. Ніхто інший, тільки вони здатні підтримувати безкорисливість світу.

Саме таким дитям був і я, і залишаюся ним і досі. У Лондонському музеї Вікторії і Альберта, куди я щойно приїхав, отримати доступ до британських залів

1500–1760 років неймовірно важко, і я йду геть. Моя голова була забита Шекспіровим «Ричардом ІІІ», три сцени якого я якраз прочитав. Бувають миті, коли я настільки занурююсь у читання й подальші уявлення, що, виринаючи, зі здивуванням констатую існування зовнішнього світу. Неуважність до життєвих речей, до якої призводить зосередженість на речах, описаних у книжці, мені настільки звична, що я не дуже здивувався б, якби, підвівши голову від книжки в метро, усвідомив, що я на березі озера Байкал. І негайно знову занурився б у книжку.

Що ж це за періоди, коли читаєш так, наче ти навіжений. Після кількатижневого читання речей несерйозних, трохи те, трохи се, то одного автора, то другого, виникає потреба прийти в себе. Крові, крові, крові! У дитинстві мама давала мені м’ясний сік, я не міг його напитися. Так приємно бачити шматки печеного м’яса, яке під пресом бризкає соком. Те саме з читанням.

Більшість діалогів у романах мене дратує з тієї самої причини, з якої погані читачі їх обожнюють. Вони виводять нас із матеріалу (літератури). І тоді можна втекти .

Я охоче піддаюся обману нелітературних творів мистецтва, що підказують підходящі для читання книжки й дискурси. Однак те, що у фільмах якогось режисера всі читають книжки, зовсім не означає, що він розумніший за інших; як і слова якогось кандидата під час передвиборчої кампанії, який каже, що «його дитинство було бідним, але в них були книжки», не означають, що він чесніший чи здібніший. Я не знаю ні того, щó той хлопчик на вулиці Ріволі читав, ні тóго, чи це було цікавим. Евентуально читання є лише добрим знаком.