Марк Хэддон - Загадковий нічний інцидент із собакою

1. В оповіданнях про Шерлока Голмса, які написав сер Артур Конан Дойл, Шерлок Голмс ніколи не носив мисливської шапочки, яка постійно на ньому в коміксах і фільмах. Мисливську шапочку вигадав чоловік на ім’я Сидні Педжет, який намалював ілюстрації до тих оповідань.

2. В оповіданнях про Шерлока Голмса, які написав сер Артур Конан Дойл, Шерлок Голмс ніколи не каже «Елементарно, мій любий Ватсон». Він так каже тільки в теле- й кінофільмах.

Того вечора я трохи пописав свою книжку, а наступного ранку взяв її з собою до школи, щоби Шивон змогла її почитати й сказати, чи я не наробив орфографічних та граматичних помилок.

Шивон прочитала книжку під час уранішньої перерви, коли вона, як завжди, сиділа з іншими викладачами в кутку ігрового майданчика за чашкою кави. Після вранішньої перерви вона прийшла, сіла біля мене й сказала, що вона прочитала уривок, у якому йшлося про мою розмову з місіс Александер.

— Ти розповів про це батькові? — спитала вона.

— Ні, — відповів я.

— Ти збираєшся розповісти про це батькові? — спитала вона.

— Ні, — відповів я.

— Добре. Як на мене, Крістофере, так буде краще, — погодилася вона, а потім додала: — Ти засмутився, коли дізнався про це?

— Дізнався про що? — спитав я.

— Ти засмутився, коли дізнався, що в твоєї мами й містера Шиєрса був роман? — пояснила вона.

— Ні, — відповів я.

— Ти не брешеш, Крістофере? — спитала вона.

— Я ніколи не брешу, — відповів я.

— Я знаю, Крістофере. Просто інколи нас щось засмучує, але ми не хочемо говорити іншим людям, що нас це засмучує. Нам хочеться тримати це в таємниці. А інколи нам буває сумно, але насправді ми не усвідомлюємо, що нам сумно. Тому й кажемо, що все гаразд. Але насправді це не так, — сказала вона.

— Я не засмутився, — повторив я.

— Якщо тобі стане через це сумно, то я хочу, аби ти пам’ятав, що завжди можеш прийти до мене й поговорити про це. Я гадаю, якщо ти зі мною поговориш, тобі може стати легше. А якщо тобі не буде сумно і ти все одно захочеш зі мною поговорити, то також приходь. Ти зрозумів? — спитала вона.

— Зрозумів, — відповів я.

— Добре, — сказала вона.

— Але я не засмутився. Оскільки Мати померла. І оскільки містер Шиєрс більше тут не живе. Тож я би засмучувався через те, чого не існує. А це дурниці.

Протягом першої половини дня я займався математикою, а на ланч відмовився від кішу, оскільки він був жовтий, але взяв моркву, горошок і багато томатного кетчупу. А на десерт я взяв крамбл з чорницею та яблуками, але без тіста, оскільки воно також було жовте, тому я попросив місіс Девіс прибрати тісто перед тим, як накладати крамбл мені в тарілку, оскільки немає значення, якщо різні типи їжі торкаються один одного перед тим, як вони власне опинилися на моїй тарілці.

Потім, після ланчу, я займався образотворчим мистецтвом із місіс Пітерс і зробив кілька малюнків інопланетян, які мали ось такий вигляд:

Моя пам’ять схожа на фільм. Саме тому я дуже добре все запам’ятовую, наприклад розмови, які я записав у своїй книжці, як були вдягнені люди та як вони пахли, оскільки моя пам’ять має запашну доріжку, яка схожа на звукову доріжку в кіно.

І коли люди просять мене щось пригадати, то я просто натискаю Перемотку, Швидку Прокрутку Вперед або Паузу, як на відеопрогравачі, хоча скоріше як на двд-плеєрі, оскільки мені не треба Перемотувати всю плівку, щоби дістатися до дуже давнього спогаду. А також там немає кнопок, оскільки це відбувається в моїй голові.

Якщо мені скажуть: «Крістофере, розкажи, якою була твоя мама», то я зможу Перемотати спогади на різні випадки й розповісти, який вигляд вона мала саме в той час.

Наприклад, я міг би Перемотати на 4 липня 1992 року, коли мені було 9 років, і це була субота, і ми були на відпочинку в Корнуолі і після обіду пішли на пляж у місце під назвою Польперро. На Матері були шорти з джинсової тканини та блакитний бікіні-топ, і вона курила цигарки «Консулат» із ментолом. І вона не купалася. Мати засмагала на рушнику, який мав червоні й фіолетові смуги, і читала книжку Джорджетти Гейєр під назвою «На Маскараді». А потім вона закінчила засмагати, пішла до води поплавати й вигукнула: «Свята паніматко, як холодно!» І вона сказала, що мені також варто піти поплавати, але мені не подобається плавати, оскільки мені не подобається знімати з себе одяг. І вона підказала, що я можу просто підкотити штани й трохи зайти у воду, тож я так і зробив. Я стояв у воді, а Мати сказала: «Бачиш, як гарно». А потім вона пірнула спиною і зникла під водою, а я подумав, що її з’їла акула, і закричав, а вона знову виринула з води, підійшла до мене, підняла праву руку, розвела віялом пальці й сказала: «Нумо, Крістофере, торкнися моєї руки. Нумо, давай. Годі кричати. Торкнися моєї руки. Послухай мене, Крістофере. Ти зможеш». І трохи згодом я припинив кричати, підняв ліву руку, розвів пальці віялом, і ми торкнулися пучками, і Мати сказала: «Усе гаразд, Крістофере. У Корнуолі немає акул», і мені полегшало.