Маргерит Дюрас - Пробудження Лол В. Штайн

— Татіана нам розповідала про ці четверги, — каже П’єр Беньєр.

Татіана, як і завжди, пропускає до кімнати напівтінь сутінків, і я можу дивитися на Лол В. Штайн довго, досить довго, перед тим, як вона піде, щоб більше ніколи не забути її.

Коли Татіана ввімкнула світло, Лол підвелася, з жалем. До якої ілюзорної домівки мала вона повернутися? Я ще не знав.

Вже вставши, збираючись іти, вона говорить нарешті те, що мала сказати: вона бажає ще раз зустрітися з Татіаною.

— Я хочу з тобою побачитись ще, Татіано.

Тож, те, що мало здаватися природнім, здається фальшивим. Я опускаю очі. Татіана, яка намагається знайти мій погляд, губить його, як монетку, що впала. Чому Лол, яка, здається, може обійтися без будь-кого, хоче ще раз побачитися зі мною, зі мною, з Татіаною? Я виходжу на ґанок. Ніч настала ще не остаточно, я помічаю це, ще далеко до того. Я чую, як Татіана запитує:

— Чому ти хочеш зустрітися зі мною ще? Це фотографія тебе сповнила такого бажання побачити мене? Я заінтригована.

Я повертаюся: Лол В. Штайн більше не володіє собою, вона шукає мене очима, вона йде від брехні до щирості, сміливо зупиняється на брехні.

— І ця фотографія. — І вона додає: — А також те, що я мала познайомитися з людьми в цей час.

Татіана сміється:

— Щось на тебе це не дуже схоже, Лоло.

Я дізнаюся, що природність сміху Лол є незрівнянною, коли вона бреше. Вона каже:

— Ну, ми ще побачимо, побачимо, куди ми так дійдемо, але мені так добре з тобою.

— Побачимо, — говорить весело Татіана.

— Ти знаєш, можна припинити зустрічатися зі мною, я розумію це.

— Я знаю, — каже Татіана.

Того самого тижня в С. Тахла проходило театральне турне. Чи не було це нагодою зустрітися? Вони б пішли потім до неї, Татіана познайомилася б із Жаном Бедфордом. А П’єр Беньєр та Жак Гольд — чи не могли б вони прийти також?

Татіана вагалася, потім вона сказала, що прийде, що вона відмовилася їхати на море. П’єр Беньєр був вільний. Я спробую, сказав я, скасувати замовлення на вечерю. Того самого вечора ми мали зустрітися в Готелі де Буа з Татіаною.

Татіана стала моєю жінкою в С. Тахла. Чарівна краса моєї проституції. Я більше не міг обходитися без Татіани.

Наступного дня я зателефонував Татіані, я сказав їй, що ми не підемо до Бедфордів. Вона повірила в мою щирість. Вона сказала мені, що для неї неможливо було не прийняти цього, першого разу запрошення Лол.

Жан Бедфорд пішов до своєї кімнати. У нього завтра концерт. Він вправляється в грі на скрипці.

Ми знаходимось у цей момент вечірки, десь о пів на дванадцяту, в ігровій кімнаті для дітей. Кімната велика та пуста. Там є більярд. Іграшки дітей — у кутку, складені до скринь. Більярд дуже старий, певно, він був у Штайнів ще до народження Лол.

П'єр Беньєр набирає очки. Я дивлюся на нього. Він сказав мені, виходячи з театру, що потрібно залишити Лол і Татіану наодинці на якийсь час перед тим, як до них приєднатися. Ймовірно, додав він, що Лол мала зробити якесь важливе зізнання Татіані, наполегливість, яка поєдналася з бажанням із нею зустрітися, доводила це.

Я кружляю навколо більярду. Вікна, що виходять у парк, відчинено. Великі двері, що ведуть прямо на газон, також. Ця кімната суміжна з кімнатою Жана Бедфорда. Лол і Татіана можуть, як і ми, чути скрипку, але не так голосно. Вестибюль відділяє їх від двох кімнат, де залишилися чоловіки. Вони також мають чути глухі удари більярдних куль одна об одну. Вправи Жана Бедфорда дуже різкі. Їхня монотонна несамовитість є розгублено музичною, спів самого інструменту.

Незважаючи на хорошу погоду, Лол зачинила вікна вітальні, що суперечило її звичці. Коли ми прийшли до будинку, що поринув у темряву, зі своїми відкритими вікнами, вона сказала Татіані, яка здивувалася, що вона робила так у цю пору року. Цього вечора, ні. Чому? Напевно, це Татіана попросила її. І це саме Татіана має сьогодні розкрити своє серце перед Лол, серце, про яке ми ніколи не говоримо разом. Татіана, а не Лол. Я це знаю.

Лол показала Татіані своїх трьох дітей, які спали. Було чутно їхній стриманий сміх, що злітав між поверхами. А потім вони знову спустилися до вітальні. Ми вже були в більярдній. Я не знаю, чи Лол здивувалася, не побачивши нас. Ми почули, як зачинялися три віконниці.

Вона, з іншого боку вестибюлю, і я, тут, у цій кімнаті для ігор, де я ходжу, ми чекаємо на ту мить, коли знову побачимося.

П’єса була смішною. Вони сміялися. Тричі ми, Лол і я, сміялися одні. У антракті, у майже непомітному обміні репліками, коли я проходив повз них, я зрозумів, що Татіана та Жан Бедфорд говорили про Лол.