Маргерит Дюрас - Пробудження Лол В. Штайн

— Як це ми помилилися? — запитала нарешті Татіана.

Напружена, бо не любила, щоб їі так запитували, вона все ж таки відповіла, глибоко засмучена через необхідність розчарувати Татіану:

— Щодо причин. Ми помилилися щодо причин.

— Це я знала, — сказала Татіана. — Тобто… я це підозрювала… все завжди не так просто…

П’єр Беньєр знову перевів розмову, було очевидно, що він був єдиним із нас трьох, кому було важко зносити обличчя Лол, коли вона говорила про свою юність, він знову почав говорити, говорити з нею. Про що? Про красу її саду, адже він проходив повз нього, яка чудова ідея цей живопліт між будинком та вулицею, на якій так багато перехожих.

Здавалося, вона зачула щось, запідозрила, що між мною і Татіаною було щось інше, ніж дружні стосунки. Коли Татіана хоч трохи залишає Лол, коли вона припиняє розпитувати її — це видно ще певніше: Татіана в присутності своїх коханців завжди бунтує проти свого, завжди близького, спогаду про години, проведені в Готелі де Буа. Чи рухається вона, чи підводиться, чи поправляє зачіску, чи сідає її рух завжди плотський. Її тіло дівчинки, її рана, її щасливе горе — цей спогад — він волає, він кличе втрачений рай своєї цілісності, він кличе без кінця, від моменту, коли його втішили. Він є цілісним лише в ліжку готелю.

Татіана подає чай. Лол очима стежить за нею. Ми дивимось на неї, Лол В. Штайн і я. Будь-яка інша іпостась Татіани видається другорядною — в очах Лол і в моїх очах вона є лише коханкою Жака Гольда. Я неуважно слухаю те, що вони тепер згадують удвох легким тоном своєї юності, про волосся Татіани. Лол каже:

— Ой! Твої розпущені коси! Вечорами весь дортуар сходився подивитися на них, тобі допомагали.

І ніколи не йтиметься про білявість Лол, ні про її очі, ніколи.

Чому? Я дізнаюся чому, у який би спосіб мені не довелося це зробити, я дізнаюся.

Це сталося. Поки Татіана знову поправляє зачіску, я згадую про вчорашнє — Лол дивиться на неї — я згадую про те, як вчора поєдналися моя голова, її груди. Я не знаю, що Лол бачила, проте такий погляд, яким вона дивиться на Татіану, змушує мене згадати про це. Мені здається, що моє незнання того, якою може бути Татіана, коли вона зачісується, роздягнена, у кімнаті Готелю де Буа, стає меншим.

Що приховувало в собі це спокійне повернення такого великого кохання, такого сильного, що, як говорили, вона ніби втратила розум? Я остерігався. Вона ніжна, усміхнена, вона говорить про Татіану Карл.

Татіана ж не вірила у вирішальне значення балу в божевіллі Лол В. Штайн, вона відносила його до більш раннього часу в її житті, до більш раннього періоду її юності, вона вбачала її в іншому. У коледжі, казала вона, щось бракувало Лол, вже тоді вона була дивним чином незавершеною, вона ніби прожила свою юність під дією того, чим вона стане, але чим вона так і не могла стати. У коледжі вона була дивом ніжності та байдужості, вона міняла подруг, вона ніколи не боролася з нудьгою, і жодної дівочої сльози. Коли пішов розголос про її заручини з Майклом Річардсоном, Татіана повірила лише наполовину цій новині. Кого б могла знайти Лол, хто міг би затримати всю її увагу? Або принаймні частину її достатню для того, щоби зважитися на добровільний шлюб? Хто міг би завоювати її незавершене серце? Чи ще вважає Татіана, що вона помилилася?

Мені здається, що Татіана мені переказала також розмови, багато розмов, чуток, які ходили в С. Тахла під час одруження Лол В. Штайн. Можливо, вона вже була вагітна своєю першою донькою? Я погано пам’ятаю, у цей момент вони створюють ніби віддалений шум, я більше не розрізняю оповіді Татіани. У цей момент я є одним з усіх цих фальсифікаторів, я знаю — я нічого не знаю. Саме таким було моє перше відкриття з цього приводу — нічого не знати про Лол — це вже знати її. Мені здавалося, можна було знати про неї ще менше, все менше й менше знати про Лол В. Штайн.

Час минав. Лол залишалася. Весь час щаслива, вона не переконувала нікого, що це через зустріч із Татіаною.

— Ти проходиш іноді перед моїм домом? — запитує Татіана.

Лол каже, що таке трапляється, вона прогулюється після обіду, кожного дня, сьогодні вона прийшла навмисно, вона написала багато листів до коледжу і потім до її батьків після того, як вона знайшла ту фотографію.

Чому вона залишається, ще і ще?

Ось уже й вечір.

Вечорами Татіана завжди смутнішала. Вона ніколи не забувала. Цього вечора вона ще дивилася якусь мить надвір: білий прапор закоханих, що мають свою першу подорож, завжди майорить над стемнілим містом. Поразка припиняє бути приреченням Татіани, вона розповсюджується, розтікається на весь всесвіт. Татіана каже, що вона б хотіла здійснити подорож. Вона запитує в Лол, чи вона розділяє таке її бажання. Лол каже, що про це ще не думала.