Олег Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

Йду далі побачити захід сонця. Хто знає як воно сяде — навіть за півгодини наперед? Сідатиме в хмарах чи в ясному небі? Відчуваю пізню пору бо гори на півночі і північному заході перестали відбивати сонце. Тінь не скупчена а розсіяна

Зимового дня сонце майже все у всьому.

Я засвідчую красу у формах чи забарвленні хмар і вона безпосередньо вражає мою уяву — Ви ж про неї звітуєте науково моєму розуму — але не звітуєте таким чином моїй уяві. Це навіяне нею і це символ — ось що мені важливо — і якщо котроюсь науковою витівкою позбавити її своєї символічності — нічого це мені не дасть і не пояснить нічого.

Стою десь за двадцять миль бачу малинову хмару на обрії — Ви кажете скупчення пари поглинає усі промені, а червоний відбиває — але ж це не суттєво — бо це червоне видиво збуджує мене, хвилює мою кров — зрушує мої думки — і з’являються в мені нові найвигадливіші видива і ви й близько не зачепили таємниці такого впливу. Не буде чогось таємничого у вашому поясненні — чогось незбагненного — якоїсь частки таємниці, то все намарне. Коли ніщо там не промовляє моїй уяві — то яка з того користь. Що то за наука — збагачує розуміння а обкрадає уяву. Не просто краде у Петра аби заплатити Павлові — а забирає від Петра більше ніж будь-колись дасть Павлові.

Ось так вона промовляє розуму і це є набутком розуму — але хіба ж це промовляє до Уяви і це не може бути звітом Уяви. Так само безглуздим звичайному механікові здається поетів звіт про паровий двигун.

Якщо б дізнавались про все так механічно лише — то чи знали б щось насправді.

Було б неабиякою наукою для письменника узяти найменший уривок думки з мерехтливого сутінку свого розуму за тему — в якій він нічого не тямить (отак його ідеї навчаться народжуватись) найменші порухи — найтемніші сховки — оприлюдь їх — з особливим старанням і уважністю надай хоча б дві точки зору на одне явище — збагати трохи свій запас знань — розчисть нову ділянку замість угноювати стару — Замість виголошувати лекції про очевидне — набридле усім мудрим головам — Ми надто квапимося поєднати відчуття душі з досвідом руки — застосувати найтонші істини — виявити їхню причетність до нашого побуту (краще б виявляли їхню віддаленість від нашого побуту) поріднити їх з чавильним пресом для яблучного сидру і з банківською установою. Як прагнеться чистої душі — прозорої думки. Щоб я не гнався за універсальним законом, щоб я виразніше відчув окремий випадок. До ліпших тем лину я — де не знайде розради нікчемний розум — жодного речення для них — Можливо це переконає таких що існують деякі інші речі в небі і на землі ніж висновує їхня філософія. Розсій одну туманність — і таким чином зруйнуєш усю систему туманностей і припущень. Не шукай виразів — шукай думок аби виразити. Потрудившись матимеш два погляди на одну рідкісну істину.

Відомий тобі спосіб бачення — найменш зумисний — найменш завчений — бери те бачення — тримайся його — утверджуй — сприймай усе саме отак — Невже дозволиш своїм одкровенням не достукатись у твої двері? Ото твій текст. Не промовляй від когось — Промовляй від себе. Вони демонструють перед тобою усі царства світу цього — і всіх світів укупі — аніж дивитись лялькову виставу радше вглядайся всередину. І хай би промовляли єдиній спорідненій душі на всі часи — хоч вам і не обов’язково говорити навіть єдиній душі — лише висловити вголос усе що може найповніше втілитись і жити в ідеї сенсу вашого життя — щоб могли вивищувати себе до рівня ваших понять — щоб могли пам’ятати свого творця — і потверди його шляхи до людини — щоб не став кінець життя забавою — Промовляй навіть як твоя думка передбачає відсутність слухачів. — думки що переростають життя і смерть, хоча смертним вухам не дано почути абсолютну істину. — Думки що затьмарюють землю найліпше зачинаються вночі коли темрява цілком заслонила її.

Згори сподіваємося наснаги.

26-го грудня

Бачив нині пообіді коли Едмунд Госмер вернувся перетягавши додому колоди і розпряг своїх биків — вони заходилися потягатися і чухатися рогами до стовпів — і вилизуючи себе у тих місцях що весь день були під ярмом — Людський спосіб такої поведінки аж розчулив мене. Занадто вони були поважні радіти з того що денна праця вже позаду — на те в них не ставало духу. Отак міг виглядати втомлений дроворуб. Ця риса робочого вола вперше відкрилася мені. Важко уявити як деколи вони надриваються. Виявляється навіть вола втомлює важкий труд.