Іолана Тимочко - Перший спалах

— Стривай... Ти що, з відхиленнями? — Андрій, здається, прозрів.

— Якими ще відхиленнями? Ти про лесбійок? Та ні, звісно! Я чуваків люблю! — вона засміялась.

— Чого ж тоді до Марти липнула?

— Дурне! — фиркнула Кіра. — Я хотіла тебе зачепити, поки не втік! Щоб перевірити, чи ти справді такий мутний, як мені здалося. Марта просто під руку потрапила! До речі... Про вовка промовка... То не вона часом?

Кіра кивнула головою в кінець коридору.

— Що ж, я, мабуть, уже піду! — сказала дівчина, зістрибуючи з підвіконня. — Приємно було познайомитись!

Кіра зненацька обвила його шию руками і міцно притиснула до себе. — І все-таки... Подумай на тим, що я сказала! Я маю на увазі, про тебе з Мартою! — проторохтіла вона в самісіньке вухо і нарешті відпустила Андрія. Ти зрозумів, про що я! Бувай!

Кіра підморгнула хлопцеві, а тоді різко розвернулась і швидкою ходою пішла геть. Андрій ще якусь мить дивився, як вона віддаляється, а тоді сів на підвіконня дожидатися Марти.

Нарешті та прийшла.

— Ти знайомий з пацанкою? — Марта підозріло зиркнула на Андрія, пропонуючи стаканчик з кавою.

— З ким? — здивувався Андрій. — Ти про Кіру, чи що?

— Ов, ти вже навіть знаєш, як її звуть! — Марта сказала це таким докірливим тоном, наче Андрієві слова щойно підтвердили її найгірші сподівання.

— Знаю, і що з того? Вона сама полізла знайомитись.

Він не збирався виправдовуватись, тим більше, перед Мартою, але сваритися з нею також не дуже хотілось. Тому він просто згріб дівчину в свої обійми і знічев’я поліз цілуватися. Зрештою, мав на це повне право. Хто щойно вийшов з аудиторії, впоравшись з усіма олімпіадними завданнями? Андрій Маковей! У кого чудовий настрій і вродлива дівчина поруч? В Андрія Маковея! То чому ж трохи не порадіти?

— А чого пацанка? — поцікавився в Марти, коли вони вже покинули шкільний двір.

— Ти ж її бачив! — Марта презирливо закотила очі. — Нормального одягу не визнає, їй тільки розтягнуті футболки подавай!

Андрій здивувався. Чесно кажучи, він навіть не помітив, у що була вдягнена Кіра.

— На голові — вороняче гніздо, — продовжила смакувати подробиці Марта. — Пофарбувати волосся в синій колір — це ж вершина несмаку! Не здивуюся, якщо у неї там цілий зоопарк! Та й узагалі... Ця твоя Кіра схожа на вуличного хлопчиська! Ще й пришелепкувата на всю голову!

— Справді? — Андрій дивився на Марту і при цьому скептично посміхався. Але та, схоже, так захопилась перемиванням Кіриних кісточок, що забула про все на світі.

— ...а ще у неї бабця мішком прибита. І, кажуть, вона колись зустрічалася зі священиком. То якийсь дідуган, старий, як світ, лисий і хворий на СНІД. Коли вони були разом, він зачиняв всі вікна і...

Андрій так і не зрозумів, хто зустрічався зі священиком: Кіра чи бабця. Та й узагалі... Чим більше говорила Марта, тим більше він усвідомлював, яка вона все-таки пустоголова. І навпаки, з кожним лайливим словом божевільна синьоволоса Кіра ставала все привабливішою і привабливішою, немов якась чудернацька квітка. Андрієві ніколи не подобались хуліганисті дівчата, але Кіра була якоюсь такою... Дивакуватою, це й дурному ясно... Але її дивакуватість чомусь приваблювала. Та й узагалі... З такою навряд чи занудьгуєш. Чого, на жаль, не скажеш про Марту.

Подумаєш, краля писана... Ну то й що? Кірі, чесно кажучи, теж нічого не бракує. У неї дуже гарне обличчя — немов виточене з мармуру. І руки красиві — акуратні, тонкі. Єдине, що трохи збиває з пантелику, — це синє волосся. Чесно кажучи, Андрій ніколи не розумів, в чому сенс подібних дівчачих витребеньок.

Ну але менше з тим... Треба буде якось їй подзвонити. Витягнути на вулицю, трохи потриндіти. Цікаво, які ще сюрпризи ховаються в її синій голові? Ех... Дивний сьогодні день, трохи божевільний. Давно таких не було. Чи то він після лікарні вже відвик. Треба буде до Сашка на днях завітати, той у них спец по дівчатах.

Тут Андрій спохопився, що так і не взяв її телефон.

Минуло кілька днів.

Андрій регулярно заходив на сайт координаторів, сподіваючись побачити своє ім’я у списку переможців. Нарешті пощастило. Все сталося так, як він очікував: Андрій Маковей, кращий із кращих, безсумнівний лідер, максимум балів. Друге місце дісталося Славкові і якомусь ліцеїстові з дурнуватим прізвищем (чи то Сванціцький, чи то Свинарський). На третьому блаженно розкошували близнюки з тринадцятої школи (Андрій згадав, що бачив їх на конкурсі — обидва опецькуваті і страшенно бридкі) і якась Наталя Кирієвська із другого кінця міста. Ні Марти, ні Кіри в цьому списку не було. Щодо Марти, це не стало для нього сюрпризом. Певно, щось наплутала, коли списувала, вона це добре вміє. А от Кіра... Жаль, звісно. Андрій щиро сподівався, що зможе зустрітися з нею на церемонії нагородження. Та схоже, цього разу його чекало розчарування.