Іолана Тимочко - Перший спалах

І дівчатка налетіли. Марта раптом кинулася вперед і спробувала зірвати окуляри, та той вхопив її за руки і заломив за спину.

— Ги-ги-ги! — реготнув Сашко, дивлячись, як вона намагається хвицнути його по коліні.

Андрій відчув непереборне бажання зацідити Сашкові в нахабно зашкірену пику. Сашко смикнув Марту за руку і зібрався поставити підніжку, та раптом наткнувся на розлючений погляд Андрія. З несподіванки він впустив дівчину на землю, а тоді, опам’ятавшись, перестав шкіритись і віддав окуляри. Марта, звісно, не сподівалась такого повороту подій і, добряче гепнувшись, почала хапати ротом повітря, наче збиралася щось сказати, та слова раптом вилетіли з її голови. Андрій подумав собі, що з ним теж іноді таке бувало. Зазвичай на уроках. Він завжди губився на уроках.

Марта нарешті спромоглася витиснути з себе тихеньке, несміливе «дякую» і, відвернувшись, підійшла до Марини, що досі продовжувала тупцювати біля купи хмизу.

— Кхм...ти той...вибач, — ледве чутно сказав йому Сашко, понуривши голову. Схоже, він таки почував себе винуватим. — Я захопився.

Андрій нічого не сказав у відповідь, тільки докірливо подивився на друга.

— Знаєш, в мене на якусь мить виникло величезне бажання дати тобі по морді! — з притиском видихнув Андрій, зиркаючи, як той чухає перенісся. — Що, окуляри намуляли?

— Є трохи, — зізнався Сашко, все ще не знаючи, куди себе подіти. — Блін, ця Марина сліпа, як курка!

Щоб забути прикре непорозуміння, бідолашний спробував змінити тему розмови. Андрій зібрався зробити йому ще кілька зауважень, та тільки-но розкрив рота, як краєм ока помітив, що Марта пильно за ними спостерігає. Точніше, вона не зводила погляду саме з Андрія.

Усю його злість одразу як вітром здуло.

— Ну...ага...мабуть, — неуважно кинув він, дивлячись на Марту, котра, схоже, навіть не думала відводити погляд.

— Може, нарешті почнемо святкувати? — раптом втрутилася в розмову Марина, якій повернули її окуляри. — Бо поки дочекаємось шашликів, нам животи поскручує від голоду. Я вже мовчу про те, що пора б і за іменинницю випити! Бодай разок!

— Сестра діло каже! — вишкірився Діма, кидаючи за спину черговий недопалок. — Не знаю, як там у вас, а моє пузо вже не в силах чекати, коли його нарешті чимось напхають! Або давайте сюди ті кляті бутерброди, або, клянуся своїми цигарками, я зараз когось з’їм!

— Людожер Димитрій! — засміялася Марта і повернулась до Андрія. — Ну що, народ, давайте, діставайте бухло!

Діма раптом почав скакати і розмахувати руками, мов нещасний моряк на потопаючому кораблі.

— Всі чули? Діставайте бухло! — голосно викрикнув він. І додав речитативом: Сло-во іме-нин-ни-ці — за-кон!

— О! П’ємо! — підхопив думку Олег, трохи сонний блондин з лукавими, глибоко посадженими очима.

— Тобі тільки одне в голові, — тихенько сказала йому чи то Оленка, чи то Оксана, очевидно, не надто схвалюючи грядущу пиятику. Але на неї ніхто не звернув уваги. Хлопці дістали кілька паперових ящиків і вийняли звідти пляшки з вином. Оля принесла пластикові стаканчики. Андрій відкоркував пляшку і взявся розливати ароматну, сяючу рубінову рідину. Вино іскрилося на сонці, мов коштовне каміння. Оленка, чи то Оксана слабо запротестувала, та з цього знову ж таки нічого не вийшло. Діма тицьнув їй у руки стаканчик, налитий майже по вінця, і заявив, що сам простежить, щоб вона його спорожнила.

В цей час Андрій прибрав до рук контроль над ситуацією.

— Ну що ж... За іменинницю, чи як? — весело заявив він, підіймаючи стакан над головою. Вслід за ним угору потягнулося й решту рук. Андрій помітив, як затремтіла рука Оленки, чи то Оксани, затиснена в лещатах Діминої долоні.

Марта підморгнула йому. В її сливових очах витанцьовували грайливі бісики.

Андрій вихилив стаканчик до дна і разом з усіма налетів на бутерброди. Запах сиру, ковбаси і оливок нестерпно залоскотав ніс, змушуючи рот наповнитися слиною. Він відгриз ледь чи не півбутерброда і одразу ж ковтнув його, навіть не пережовуючи.

Дівчата спокійно розмовляли, іноді дозволяючи собі відкусити невеличкий шматок. Тільки зеленокоса Аліна вирішила не поступатися хлопцям. За три хвилини вона вмудрилася ум’яти пару чи не найбільших канапок. Андрій ошелешено дивився, як це анорексичне створіння з неймовірною швидкістю запихає в себе хліб і шматки ковбаси, і не міг зрозуміти, куди воно все потім дівається.

— Ну що, по другій? — сказала Аліна з набитим ротом. Хлопців не треба було довго вмовляти, дівчата теж не були проти. Навіть Оленка, чи то Оксана мовчки підставила свій майже порожній стаканчик.