Андрей Бондарь - І тим, що в гробах

Здесь есть возможность читать онлайн «Андрей Бондарь - І тим, що в гробах» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Современная проза, essay, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

І тим, що в гробах: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «І тим, що в гробах»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Збірка малої прози А. Бондаря — яскраве відображення суб’єктивних, дуже особистих вражень автора. Це підслухані історії та розмови, галерея небанальних сюжетів про звичайне життя пересічних людей. Але крізь цей химерний калейдоскоп спостережень раз по раз виринають нетривіальні, такі, на перший погляд, непоєднувані образи, як-от смішний і трішки недоречний Папа Римський на Святошині, тб-серіальний комісар Рекс і навіть наймудріша з мишей.
Саме тому «І тим, що в гробах» припаде до душі навіть найвибагливішим читачам.

І тим, що в гробах — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «І тим, що в гробах», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

[прекрасна]

Під кінець року робишся втомлений, як після пляшки білого сухого — ще не п’яний, але вже якийсь нетутешній. Віднедавна з трепетом я чекаю на перше січня. І не тому, що аж так переймаюся самим святом Нового року з його незмінними атрибутами. Розгадка в іншому — я панічно боюся смерті в останні дні року. І то не своєї смерті, а будь-якої, будь-чиєї та будь-де. Смерть після 31 грудня здається вже не такою фатальною. Вона логічна і милосердна, з нею легко починати рік. А от закінчувати рік смертю — це прероґатива геніїв чи зовсім уже відморожених людей, людей наївних і водночас пунктуальних та риґористичних. Їм здається, що все має бути виконано згідно з планом.

От, наприклад, смерть 31 грудня. Останній день 2002 року зробив мене свідком реальної людської смерті просто неба. Сюжет банальний. Літня жінка йшла з ринку, тримаючи в руках картаті сумки з продуктами для святкового столу. З-за рогу на середній швидкості виїхала пристаркувата іномарка. У ту мить, коли жінка переступала через трамвайну колію, вона краєм ока побачила наближення чогось білого. «Що це могло бути?» — була її остання думка. Розхлюпане по асфальті молоко, розсипана картопля і бурячки — останні факти її життя, які закарбувались у моїй пам’яті. Якщо кіч може бути трагічним, то це воно. Таке не забувається. Мабуть, тому не забувається, що своїх померлих я згадую щодня — вони постійно зі мною.

У той день я думав про крихкість людського життя і невблаганність смерті, її нелогічність, тупість, жорстокість. А ще — беззахисне тіло жінки, що, напевно, як і кожна людина в її віці, заслуговувала на спокійну смерть від старості… «Померти своєю смертю» — чи не це є останнім правом старої немічної людини, християнською програмою-мінімум. Але ні. Саме сьогодні, саме в цей день… Це був другий у моєму житті випадок. Однак цього разу я був прямим свідком.

Смерть 31 грудня, приміром, о сьомій чи дев’ятій вечора — це мистецтво, художній акт, який не потребує «мінус-прийому», чистий артистичний жест, яким варто захоплюватись. Можливо, комусь захочеться подібні речі наслідувати. Мені ж подібний артистизм просто відбирає мову. Якщо в подібних дійств є вдячні глядачі, то мене серед них, вдячних, немає. Мені просто бракує. Бракує всього в такі миті.

От, наприклад, Соломія. Ні, вона, звісно, не «наприклад», вона — Міс Найнесподіваніша Смерть XX Сторіччя. Саме вона, точніше її несподіваний відхід увечері 31 грудня 1999 року породив у мені подібну фобію. Відтоді я такий переляканий. Це не вкладалося в жодні ієрархії, жодні рамки і водночас містичним чином підводило символічну риску під епохою, яка впродовж десяти сторіч починалася одиничкою. І ось уже завтра мала настати двійка — початок часів, меридіан із трьома нулями. Але тепер ще сьогодні, і ти мусиш приготуватися до зустрічі Нового року. Вранці обов’язково треба надіслати привітальні мейли друзям, на першу призначено побачення з перукаркою, о четвертій — дочитати останній розділ дисертації P., о пів на шосту — загорнути рідним подарунки, а ввечері — ну як же ж увечері без ванни! Конче у ванну і то десь на годинку… Я сотні разів уявляв її останній день, і кожен раз виникала якась нова обставина, деталь, людина. Вже потім, після всього, я пригадував, скільки разів того дня збирався їй зателефонувати. Але не зібрався і не зателефонував. Я сотні разів уявляв, як її відволікає мій дзвінок і вона, ох, вона забуває піти у ванну…

Не раз її абсолютно досконалу смерть друзі і побратими (а таки частіше, як у нас це називається, «посестри») окреслювали то як нелогічну, то, навпаки, як символічну і, даруйте, жертовну. Це був Вінець Найвищої Логіки, Перемога Логосу Над Танатосом і Еросом Разом Узятими. Жертва невідомо кому і невідомо за що. Якщо вважати смерть природним енергетичним обміном, то що або хто з’явився замість неї? В некрологах і просто статтях «з нагоди» згадували Сенеку та інших стоїків, які закінчували своє земне життя у ванних, чи як їх тоді називали, сприймаючи цей блискучий екзодус мало не як заповіт чи навіть Заповіт… Усе життя розгадуючи складні людські загадки, Соломія своїм останнім жестом поставила перед усіма нами свою останню — вишукану й довершену — головоломку. Тільки справжній майстер здатен на таке. Вона пішла, не зачиняючи дверей ванної кімнати, наче щось знала, попереджаючи когось у такий спосіб. Точнісінько як Сильвія Плат, котра щоразу, накладаючи на себе руки, залишала якусь соломинку для себе у вигляді записки чи відчинених дверей. Для себе чи для світу? Світ кілька разів її витягав з Того Світу, а останній раз обламався або просто забув про неї. Смерть від газу? Що може бути краще? Самогубець завжди плекає надію на порятунок, а якщо не плекає, то принаймні десь на дні свого серця залишає собі шанс на…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «І тим, що в гробах»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «І тим, що в гробах» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «І тим, що в гробах»

Обсуждение, отзывы о книге «І тим, що в гробах» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x