Люко Дашвар - Село не люди

Здесь есть возможность читать онлайн «Люко Дашвар - Село не люди» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2007, ISBN: 2007, Издательство: Клуб Сімейного дозвілля, Жанр: Современная проза, Современные любовные романы, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Село не люди: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Село не люди»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У селі все про всіх знають. Нічого не приховаєш. Тим більше – палку пристрасть дівчини-школярки Катерини до одруженого чоловіка Романа, батька її однокласника Олександра. Але невдовзі хлопець гине. У його трагічній смерті звинувачують Катю. Дівчина страждає. Та біда одна не ходить... Куди подітися засудженій громадою, наляканій та самотній Каті? Чим завершаться поневіряння нової Лоліти? Чи знайде вона своє щастя? Чи вистоїть під жорстокими ударами долі? Всевишній знає правду і не покине невинну душу на поталу юрбі.

Село не люди — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Село не люди», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Саня… Ти на батька схожий.

Сашко руку відпустив. Брови насупив.

— Та йди вже.

«Дядько Ромко теж так казав…» — без жалю подумала Катерина і — навпростець до глиняної мазанки Килини. А позаду — Людка:

— Ну що, джентльмени? Шануймося, бо ми шанівські! Ходімте додому. А Катька потім прийде.

Яка різниця, де болото місити — на дорозі чи в полі? Катерина йшла полем, миші шаруділи під ногами, а вона й не чула. Усе думала: яка ж вона, та страшна баба Килина, про яку все село з переляком говорить. Мамка казала, худа і чорна, як зараза, глуха навіки — можна стати за її спиною і кричати щодуху, а баба достоту не почує. А от як перед Килинині очі — то баба все з вуст прочитає. — І все чисто лікує? — питала у мамки Катерина.

— Та якби ж тільки лікувала, доню, — мамка полохливо. — Вона ж віщує… А це гріх!

— А хто каже, що гріх?

— Раїса, мати Сашкова. Вона ж раз до Києва їздила на медичну консультацію, а замість того півночі у Лаврі до святих мощів у черзі простояла. Та з людьми поговорила. Приїхала й каже: точно — гріх.

— Мамцю, а чого ж ти сама до неї бігаєш?

— Я по ліки, доню, а не по долю.

«Чого мене до баби тягне? — Катерина аж зупинилася. — Ні ліки мені не нужні, ні доля. Я ж не Людка, я ще й сама не знаю, ким буду».

Глянула — сонце за полудень, попереду вже видно Килинину мазанку, а праворуч — рукою подати — курган.

— Заскочу на курган на хвилю, — сказала собі. — Може, й передумаю до Килини пертися.

Із самого ранку Катеринин татко Льонька гарно вмовляв друзяку Романа піти з ним за сільською чередою. Навіть приховану від дружини Дарини пляшку показував.

Ромко шкулився, очі відводив і все торочив:

— Та не можу. Мені Залусківський наказав трактора полагодити.

— Ромка, ти ж мене знаєш, падло! Я ж сам пити не можу.

Я не алкоголік! — Льонька не злився — бентежився: що з Романом? Біда?

— Давай іншим разом… — Роман сам не свій, очі долу, мнеться, як свіжа шкіра.

— Отак мені череду перегидити! — Льонька плюнув і пішов до корів. — Ану мені! Тварюки! Гайда! Гайда!

Батогом спересердя так крутонув, що і власній жопі дісталося. — І що воно за день?! Не день — «Лісова пісня»!..

Роман провів Льоньку поглядом, сів біля постаменту, на якому колись колгоспниця із серпом стояла.

— Чи й справді трактора подивитися?

А тут і Залусківський чеше.

— Романе, йди. Робота є. За курганом копу сіна склали, знаєш?

— Сам складав. Як не знати. Аж п'ять літрів олії заробив. Оце мащуся тепер щодня від щастя.

— А ти за копу мільйона хтів?! Кажи — будеш робити чи інших пошукати?

— А що робити?

— Копу стерегти. Якісь чужі курви приловчилися сіно красти.

— Давай рушницю…

— Може, автомат?.. Здурів! Так іди.

— А скільки…

— От вам би всім одне — скільки та скільки. Йди! Не скривджу.

— Зараз кажи, бо в мене й удома справ вистачає.

— Десять гривень за ніч.

— За ніч? То чого мені серед білої днини туди пертися?

— Ну, того… Не за ніч, а за добу.

— Тоді хай двадцять гривень. Скільки мені там тирлуватися?

— Та тижні зо два. Йой! Чотирнадцять діб, та по двадцять гривняків. Ти мене розориш, Романе! Ні, мабуть, не треба, — махнув рукою Залусківський.

— Е, стій! А давай без грошей.

— Без грошей? Давай! — повеселішав Залусківський.

— Трактора даси. Я поле своє виорю. Озимину засію.

— Хай буде, але на своєму пальному оратимеш!

— Добре, — Роман відштовхнувся від постаменту, підвівся. — То я пішов?..

— Поїсти із собою візьми. І щось тепле. Ночі вже холодні.

— От який ти в нас дбайливий, Залусківський! — осміхнувся Роман.

— Атож! Що би ви без мене робили. Повиздихали б! — образився Залусківський.

Роман махнув рукою, пішов до хати.

— Рай! Збери щось поїсти. Мені роботу дали! — Із грішми?

Романова жінка Раїса якраз капусту шаткувала: на столі гора порубаних качанів, на підлозі — ще голівок із тридцять.

— За трактора домовився. Та збирай уже.

Раїса руки від солі об фартух витерла:

— Таж хліб тільки післязавтра привезуть.

— Сама зліпи! Не безрука! — скрипнув зубами Роман.

— Зараз зліплю. А що за робота? — Раїса язиком плеще, а руки вже працюють: борошно дістала, яйце вбила, сільки трохи, водички. Буде балабуха.

— Вигідна. Копу Залусківського біля кургану стерегти. Два тижні. Трохи покручуся, а потім Сашко мене підмінить, а я — на наше поле. Треба ж йому раду дати.

— А чо' ту копу стерегти?

— Чужі курви сіно крадуть.

— Отакої! Весь час крадуть, а Залусківський не біднішає.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Село не люди»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Село не люди» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Люко Дашвар - Покров
Люко Дашвар
Люко Дашвар - Молоко с кровью
Люко Дашвар
Люко Дашвар - На запах м’яса
Люко Дашвар
Люко Дашвар - Мати все
Люко Дашвар
Люко Дашвар - Биті є. Гоцик
Люко Дашвар
Люко Дашвар - Биті є. Макс
Люко Дашвар
libcat.ru: книга без обложки
Люко Дашвар
Люко Дашвар - РАЙ.центр
Люко Дашвар
Люко Дашвар - #Галябезголови
Люко Дашвар
Отзывы о книге «Село не люди»

Обсуждение, отзывы о книге «Село не люди» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x