Люко Дашвар - Село не люди

Здесь есть возможность читать онлайн «Люко Дашвар - Село не люди» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2007, ISBN: 2007, Издательство: Клуб Сімейного дозвілля, Жанр: Современная проза, Современные любовные романы, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Село не люди: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Село не люди»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У селі все про всіх знають. Нічого не приховаєш. Тим більше – палку пристрасть дівчини-школярки Катерини до одруженого чоловіка Романа, батька її однокласника Олександра. Але невдовзі хлопець гине. У його трагічній смерті звинувачують Катю. Дівчина страждає. Та біда одна не ходить... Куди подітися засудженій громадою, наляканій та самотній Каті? Чим завершаться поневіряння нової Лоліти? Чи знайде вона своє щастя? Чи вистоїть під жорстокими ударами долі? Всевишній знає правду і не покине невинну душу на поталу юрбі.

Село не люди — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Село не люди», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Тут почекаю. Збирайся скоріше.

Як для Людки з Катериною, то й Сашко, і Сергій — хлопці дорослі. Уже по п'ятнадцять обом. У школі кажуть, всіх однокласниць устигли перемацати, а може, й того більше.

Людка оченятами стрельнула: і Сашко симпатичний, і Сергій незгірший. Якби ж то їй вибирати! Сашко, хоч і невисокий, зате міцний. А очі… Такі ясно-сині, такі глибокі… Як озера. Та й ніс — нічого, не картоплина. А Сергій, той вищий. І волосся в нього в'ється. І голос красивий, коли матюки не гне. Ет, якби ж то Людці вибирати!

— Привіт, джентльмени. Куди зібралися? — Людка аж занадто голосно вигукнула, навіть Катерина в хаті почула.

У Сашка із Сергієм зранку серйозна розмова. Так захопилися, що Людчине вітання збило їх із пантелику.

— Що? — Сашко аж зупинився. — Людка нам щось криконула?

Сергій іще на своїй хвилі.

— Саня, я от думаю… Спочатку треба дівку знайти… Щоби погодилася. А потім уже… З тим парафіном… У тебе свічки вдома є?

— Не знаю… — Сашко до Людки обернувся. — Люда! Ти нам щось казала?..

Людка чогось розгубилася.

— Вам… Кажу, привіт, джентльмени…

— Знову книжок начиталася?! — розреготався Сашко, а Сергій — руками по матні:

— Джентльмени мають члени! Ти про це, Людка?..

— От дурний! — Людка ледь од сліз утрималася. Хвірткою грюк — і до Катерини в хату.

— Ти скоро?!

Сашко штовхонув Сергія.

— Навіщо ти так?.. Вона ж мала.

— Мала?! А губи вже намазала. І спідниця — аж труси видно.

— Які труси?

— Червоні, — збрехав Сергій і оком не повів. — Не віриш, задери і перевір.

— Пішли… — Сашко на Катеринин дім глянув. — А от, приміром, Катька… Заради неї можна спробувати… того… з парафіном.

— Тоді Людка — моя! — Гоц — і є рішення в Сергія.

— Тільки підготуватися треба. Так усе зробити, щоби вони не втекли, — Сашко йому.

— Саня! Коли вони побачать оте диво… Вони помруть од щастя.

Катерина швидше би зібралася, але ті Людчині заколки…

Стоять перед очима, хоч лусни. І так Катерина косу крутила, і сяк… У дзеркало гляне й зітхне: одне слово — малолєтка.

Врешті вийняла з пакету «Adidas» смугасту хустину, обмотала косу… Ну, нібито й нівроку. А тут і Людка:

— Ти скоро?! — Ідемо.

Катерина — пакет у руки, ноги — в чоботи гумові.

— Людка, а ти босоніжки часом не забула?..

— Чого б це?..

***

Шанівка так ловко причаїлася у низині між пагорбами, наче од ворогів ховалася. Здавалося, впадеш сюди з неба — так навіки й залишишся. Аж ні.

За Шанівкою — три ґрунтові дороги. Після дощу всі три — суцільне болото. Однією підеш — за п'ять кілометрів потрапиш до сусідньої Килимівки зі школою, куди шанівські діти бігають, та облізлим клубом, де дядько Степан вечорами п'є горілку з мужиками, а як нап'ється, то горлає:

— Усе! Крапка! Тепер — тільки пісня!

Баби дочекатися не можуть, коли ж він, аспид, уже наклюкається, бо після того дядько Степан хапається за акордеон і таке виробляє, що сльози самі котяться.

— Ой ти, дівчино, з горіха зерня… — ридаючим різноголоссям підспівує вся Килимівка, аж доки Степанова дружина Маруся, що у Килимівці вчителює, не схаменеться:

— Йой, бісів син! Уже й спати часу нема. Гайда додому. Завтра ж до школи. І так виходить, ніби всім килимівцям на ранок до школи. Чи, може, у вчительки Марусі просто голос грізний, бо після її слів пісня гасне і село німіє.

Друга дорога веде до розваленої ферми, де колись, мамка казала, три тисячі корів ревли, їли комбікорм, доїлися та давали роботу тоді ще великій Шанівці.

За фермою — глиняна мазанка глухої бабки Килини, і другу дорогу ще видко серед будяків — не тому, що шанівці полюбляють ходити до розтрощеної будівлі та згадувати добрі часи, а тому що дня не минає, щоби хтось із них не завітав до баби Килини. — І як її, стару відьму, земля тримає! — дивується мамка, а в самої як одного дня рука чогось розпухла, то не до фельдшерки Віри у Килимівку помчалася, а до баби Килини. То ж бо й воно.

Третя дорога незабаром уже стежинкою стане. Ніхто із шанівців не розуміє, хто й навіщо проклав свого часу цю колію до кургану, що височіє біля села. Навіть баба Килина каже, що як була ще малою, так шляху до Килимівки і до ферми не було, а от широкий шлях до кургану вже був.

Катерина любить набрати повну кишеню насіння, видертися на маківку кургану й лузати. І — щоби нікого поряд.

— Увесь світ перед очима! — шепоче собі та роздивляється. — Онде Килимівка, ліс, озеро… Там бабка Килина… А он татко з дядьком Романом п'ють під комбайном. Господи, а якою ж великою була Шанівка… Так і є. Шагреневе зменшення Шанівки з кургану добре видно. Життя тліє на єдиній кривенькій вулиці Імені Леніна: до неї з двох боків притулилися півтора десятка домів, Тамарчин кіоск, постамент, на якому колись гіпсова колгоспниця з гострим серпом стояла в позі ніндзя. Поряд — господарство шанівського магната Залусківського: контора, олійня, три трактори, комбайн, вантажний ЗІЛ і кроляча ферма. От і все. А далі глянеш — пунктиром прориваються з бур'янових хащ остови покинутих хат, колишня шанівська школа, розтягнута по цеглині, глибоченна яма, яку колись вирили, аби шанівським дітям басейн облаштувати, бетонні стіни будинку культури й магазину. Катерині чомусь особливо магазину шкода.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Село не люди»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Село не люди» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Люко Дашвар - Покров
Люко Дашвар
Люко Дашвар - Молоко с кровью
Люко Дашвар
Люко Дашвар - На запах м’яса
Люко Дашвар
Люко Дашвар - Мати все
Люко Дашвар
Люко Дашвар - Биті є. Гоцик
Люко Дашвар
Люко Дашвар - Биті є. Макс
Люко Дашвар
libcat.ru: книга без обложки
Люко Дашвар
Люко Дашвар - РАЙ.центр
Люко Дашвар
Люко Дашвар - #Галябезголови
Люко Дашвар
Отзывы о книге «Село не люди»

Обсуждение, отзывы о книге «Село не люди» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x