Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

У Печері Плавців ми розмовляли. Ми були лише за два градуси широти від безпечної Куфри.

Він замовкає і простягає руку. Караваджо кладе на почорнілу долоню морфієву пігулку, і вона зникає в почорнілому чоловіковому роті.

— Я перетнув засохле озеро в напрямку оази Куфра. Не мав із собою нічого, тільки одяг проти щоденної спеки та нічного холоду. Свого Геродота я залишив біля неї, а три роки по тому, у 1942-му, я йшов із нею до захованого літака, ніс її тіло так, наче це були лицарські обладунки.

У пустелі все необхідне для виживання — під землею: печери троглодитів, вода, котра спить усередині захованих рослин, зброя, літак. Там, де сходяться 25° довготи і 23° широти, я копав пісок, шукаючи брезент, і старий літак Медокса став потрохи з’являтися. Була ніч, але я спітнів навіть на холодному повітрі. Узяв гасовий ліхтар, наблизив його до неї та сів поруч. Двоє коханців і пустеля — не пам’ятаю, чи світили місяць, зірки. Решта світу захлинулася у війні.

Літак з’явився з піску. Їжі в мене не було, тож я слабшав. Брезент був важкий, я навіть не міг відтягнути його, а просто розрізав на шматки.

Уранці, поспавши дві години, я заніс її до кабіни. Завів мотор і повернув літак до життя. Ми рушили, а потім піднялися — із запізненням на кілька років — до синіх небес.

Запала тиша. Обпечений чоловік дивився просто перед собою в своєму морфієвому просторі.

Зараз він бачить літак. Із повільними звуками і зусиллями той підіймається над землею, мотор пропускає оберти, наче в’язальниця проґавила кілька петель, саван майорить у сповненому шумів повітрі кабіни, ці звуки стають нестерпними після усіх цих днів безмовних подорожей. Чоловік дивиться вниз і бачить, що замастив коліна пальним. З дівочої блузки стирчить акацієва гілка. Акація й кістка. Як високо він відірвався від землі? Як низько він злетів у небо?

Шассі чіпляється за верхівки пальм, він задирає ніс літака догори, і пальне тече сидінням, а її тіло сповзає. Іскра короткого замикання потрапляє на гілочку на її коліні, й та займається. Він кладе її на спину на сидіння біля себе. Притискає руки до кабінного скла, але воно не рухається. Б’є його кулаками, скло тріскає і врешті розбивається, пальне і вогонь розхлюпуються, розтікаються і поглинають усе довкола. Як низько він у небі? Вона зникає: колючки акації, листочки, гілочки, котрі відтворювали форму її рук, — усе перетворюється на вуглинки. Нова порція повітря — і тіло зникає. Присмак морфію на кінчику язика. Караваджо віддзеркалюється в темних озерах очей. Він хитається туди-сюди, як відро в криниці. Чомусь його обличчя заливає кров. Він летить на старому прогнилому літаку, повітря розриває брезент на крилах просто на льоту. Вони мерці. Як далеко біліла та пальма? Як давно? Чоловік витягає ноги з калюжі пального, але вони такі важкі. Вже ніколи йому не підняти їх. Він старий. Раптово. Втомився жити без неї. Він не може лягти до її обіймів і довірити вартувати цілий день і цілу ніч, поки він спить. Її вже немає. Він виснажений не пустелею, а самотністю. Медокс зник. Жінка перетворилася на колючки та листя, і розбите скло стирчить у небо над ним, наче щелепа.

Він ковзає в кріплення просоченого мастилом парашута і стрибає догори ногами, розбиває скло, вітер штовхає його тіло назад. Потім ноги звільняються від усього, і от він уже в повітрі, такий яскравий, і не може збагнути чому, поки не помічає, що горить.

Хана чує голоси в кімнаті англійського пацієнта і завмирає в коридорі, намагаючись зрозуміти, про що вони розмовляють.

— Як воно?

— Чудово!

— Тепер моя черга!

— Аааах! Блискуче, просто блискуче.

— Це найвизначніше з відкриттів.

— Знахідка, котра справді заслуговує на увагу, так, молодий чоловіче?

Дівчина заходить до кімнати й бачить Кіпа й англійського пацієнта, котрі передають одне одному бляшанку зі згущеним молоком. Англієць припадає вустами до бляшанки, а потім відводить її вбік, щоб пожувати густу рідину. Він сяє від задоволення, а Кіп здається роздратованим тим, що не володіє скарбом одноосібно. Сапер кидає на Хану швидкий погляд, нахиляється над ліжком, клацає кілька разів пальцями й відбирає нарешті бляшанку в чоловіка з обгорілим лицем.

— Ми зрозуміли, що маємо спільне захоплення. Хлопчик і я. Я насолоджувався в своїх єгипетських подорожах, а він — у Індії.

— Ти колись їла бутерброд зі згущеним молоком? — запитує Кіп.

Хана розгублено переводить погляд від одного обличчя до іншого.