— У Канаді?
— Так, я знав її ще там.
Вони минають численні багаття на узбіччях, і чоловік питає сапера про його життя. Хлопець має прізвисько Кіп. «Покличте Кіпа. Сюди йде Кіп». Прізвисько причепилося до нього випадково. Коли він писав свій перший в Англії звіт про знешкодження бомби, шматочок масла впав на папір. Офіцер поцікавився: «Це що? Кіпер [30] Кіпер — копчена риба.
у маслі?» — і всі довкола засміялися. Хлопець не мав жодного уявлення, що таке кіпер, але так уже й повелося. За тиждень його справжнє ім’я Кірпал Сінгх уже ніхто не пам’ятав. Але він не ображався. Лорд Саффолк і його підривники називали сапера Кіпом, а йому здавалося, що це навіть краще, ніж англійська звичка звертатися на прізвище.
Того літа англійський пацієнт користувався слуховим апаратом, тому чув усе, що відбувалося в будинку. Бурштиновий равлик у вусі перекладав кожен буденний звук — стілець у коридорі скрипить, бо його хтось тягне підлогою, за дверима кімнати пес цокає пазурами, він може зробити гучніше і навіть почути його дихання чи крик сапера серед скель. Так англійський пацієнт дізнався про хлопця за кілька днів після його появи, хоча Хана намагалася не допустити їхньої зустрічі, боялася, що не сподобаються одне одному.
Але одного дня дівчина увійшла до кімнати і побачила сапера. Він стояв біля ніг ліжка і тримав руки на гвинтівці, котра звисала з плеча. Їй не сподобалося це буденне звисання зброї, те, як ліниво повернувся хлопець їй назустріч, наче тіло його було віссю колеса, наче гвинтівку пришили до його плечей, рук і маленьких коричневих зап’ясть.
Англієць теж обернувся до неї й вигукнув:
— А ми вже потоваришували!
Дівчину вибило з колії те, як різко сапер втрутився в її життя, здавалося, він оточував її, був одночасно всюди. Кіп знав від Караваджо, що англієць розуміється на зброї, і почав обговорювати з ним пошук бомб. Увійшовши до кімнати, він знайшов не просто чоловіка, а нескінченне джерело знань про озброєння союзників і противників. Він знав не лише про абсурдні італійські детонатори, а й, до прикладу, детальну топографію тосканського регіону. Скоро вони вже креслили одне одному бомби і ретельно обговорювали особливості кожної конкретної схеми.
— Схоже, в італійських бомбах детонатор встановлюють вертикально. І зовсім не обов’язково у хвості.
— Залежить від багатьох обставин. Неаполітанські справді виглядають так, але фабрики у Римі працюють за німецькою системою. Зрозуміло, що люди в Неаполі досі живуть у п’ятнадцятому столітті…
Ці слова означали, що зараз англійський пацієнт знову візьметься безкінечно пояснювати, а молодий солдат не звик мовчки слухати. Він не знав спокою і перебивав запитаннями паузи в розмові англійця, коли той перепочивав, аби наново активізувати плин думок. Солдат відкинув голову назад і подивився на стелю.
— Треба зробити щось подібне до перев’язу, — запропонував хлопець, повертаючись до Хани, коли вона увійшла, — і показати англійцеві будинок.
Дівчина подивилася на чоловіків, здвигнула плечима і вийшла.
Коли Караваджо зустрів Хану в коридорі, вона посміхалася. Вони зупинилися і дослухалися до голосів, які линули з кімнати.
— Я розповідав тобі про мою концепцію Вергілієвої людини, Кіпе? Давай…
— Ви увімкнули слуховий апарат?
— Що?
— Увімкніть його…
— Думаю, він знайшов друга, — прошепотіла дівчина Караваджо.
Хана виходить надвір і потрапляє у водоспад сонячного світла. Опівдні у водопроводі з’являється вода і ллється протягом двадцяти хвилин з кранів у фонтані. Дівчина знімає черевики, залазить до сухого басейну і чекає.
О цій годині усюди пахне скошеною травою. Зелені мухи ширяють у повітрі, наштовхуються на людей, ніби врізаються в стіни, і безтурботно летять далі. Дівчина помічає, що водяні павуки сплели гніздо під горішньою чашею фонтану, коли вона дивиться туди, тінь закриває її обличчя. Хана полюбляє сидіти в цій кам’яній колисці, вдихати прохолодне повітря, заховане у темних глибинах досі сухого зливного отвору, ніби вперше за довгий час відчиняєш пізньою весною підвал, а там прохолода, хоча ззовні суцільною стіною висить спека. Дівчина струшує пилюку з ніг, рук і черевиків і взувається.
У будинку забагато чоловіків. Дівчина торкається устами свого голого передпліччя. Відчуває, як знайомо пахне шкіра. Її власний смак і запах. Хана згадує, як вперше помітила це, коли була підлітком, — їй здається, що той період був швидше простором, аніж часом, — і цілувала свою руку, щоби потренуватися, вдихала аромат зап’ястя чи нахилялася до стегна. Дихала в долоні, склавши їх човником, щоб насолодитися ароматом свого дихання. Дівчина потирає босими білими ступнями плямисте дно фонтану. Сапер розповів їй про статуї, побачені ним упродовж війни, якось він спав на вулиці, а над ним стояв янгол — напівчоловік-напівжінка — і здавався йому прекрасним. Він влігся й дивився на це тіло, уперше на війні відчуваючи мир у собі.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу