Чак Паланик - Бійцівський клуб

Я питаю, що Тайлер збирається робити.

Механік висовує попільничку і втискує прикурювач. Він каже:

— Це якесь випробування? Ти нас випробовуєш?

Де Тайлер?

— Перше правило бійцівського клубу — не говорити про бійцівський клуб, — каже механік, — а останнє правило проекту «Руїна» — не розпитувати нічого.

Що ж тоді він може мені розповісти?

Він каже:

— Ти маєш зрозуміти, що твоїм взірцем Бога був батько.

Позаду мене моя робота, мій офіс чимраз менші, менші, менші, аж доки не зникають зовсім.

Я нюхаю руки, вони пахнуть бензином.

Механік каже:

— Якщо ти чоловічої статі, християнин, живеш в Америці, тоді твій взірець Бога — це батько. А якщо ти ніколи не знав свого батька, якщо він кинув тебе, або помер, або його ніколи нема вдома, що тоді ти думаєш про Бога?

Це догма Тайлера Дьордена. Нашкрябана на клаптику паперу, доки я спав, і залишена мені, щоб я надрукував її на роботі й наробив копій. Я читав це все. Навіть мій начальник, напевне, читав це все.

— Як наслідок, — каже механік, — усе своє життя ти шукаєш батька й Бога.

— Тобі треба замислитися, — каже він, — що, можливо, Бог не подібний до тебе. Може, Бог ненавидить тебе. І це не найгірше, що може статися.

Тайлер гадав, що нехай краще Бог зверне на тебе увагу через твої погані справи, ніж не зверне уваги зовсім. Можливо, тому, що Божа ненависть краща, ніж Його байдужість.

Коли б у тебе був вибір: стати найбільшим ворогом Господа або стати ніким — що б ти обрав?

На думку Тайлера Дьордена, ми всі середульші діти Господа, без свого особливого місця в історії і без належної уваги з боку Отця.

Якщо ми не привернемо Його уваги, ми не можемо сподіватися на прокляття або спокуту.

Що гірше, пекло чи ніщо?

Лише коли нас спіймано й покарано, ми можемо бути спасенними.

— Спалити Лувр, — каже механік, — підтертися «Моною Лізою». Так, принаймні, Бог знатиме наші імена.

Що нижче ти впадеш, то вище тобі злітати. Що далі ти втечеш, то більше Бог прагнутиме тебе повернути.

— Якби блудний син ніколи не покинув отчого дому, — каже механік, — то й відгодованого теляти ніколи не було б заколото.

Того не досить, що нас стільки, як зірок на небі і як піщинок на морському березі.

Механік скеровує чорний «Корніш» старою об’їзною дорогою без розділової смуги. Ми їдемо, не перевищуючи дозволеної правилами швидкості, і за нами вже вишикувалася колона вантажівок.

Салон «Корніша» наповнюється світлом їхніх передніх фар, а ми розмовляємо, обличчя наші відбиваються в лобовому склі. Ми їдемо, дотримуючись максимально дозволеної правилами дорожнього руху швидкості.

Закон є закон, сказав би Тайлер. Перевищувати швидкість — те саме, що влаштовувати пожежу, те саме, що закладати бомбу, те саме, що застрелити людину.

Злочинець є злочинцем, коли скоює злочин.

— Минулого тижня ми могли заповнити ще чотири бійцівські клуби, — каже механік. — Може, якщо знайдемо підхожий бар, лідером наступного відділення призначимо Великого Боба?

Отож наступного тижня він пройдеться правилами з Великим Бобом і поставить його керувати власним бійцівським клубом.

Віднині, коли лідер започатковує новий бійцівський клуб, усі стають довкола світла єдиної лампочки в підвалі й чекають, а лідер повинен обійти їх по зовнішньому колу в темряві.

Я запитую, хто вигадує нові правила. Тайлер?

Автомеханік усміхається й каже:

— Ти добре знаєш, хто вигадує правила.

Нове правило каже, що ніхто не має бути центром бійцівського клубу, розповідає він. Ніхто не може бути в центрі бійцівського клубу, крім двох бійців, які зійшлися в сутичці. Голос лідера, що поволі обходитиме юрбу, лунатиме з темряви. Люди в юрбі дивитимуться один на одного через порожній центр приміщення.

Ось так тепер буде в усіх бійцівських клубах.

Знайти бар чи гараж на новий бійцівський клуб не надто важко. Бар, у якому досі збирається найперший бійцівський клуб, за один лише суботній вечір клубу заробляє суму, що дорівнює їхній місячній орендній платі.

Як розповідає механік, ще одне нове правило — бійцівський клуб завжди буде безкоштовним. Вступ до нього ніколи не коштуватиме грошей. Механік горлає у відчинене вікно назустріч машинам, а нічний вітер обдимає боки «Корніша»:

— Нам потрібен ти, а не твої гроші.

Мехнік горлає у вікно:

— Доки ти в бійцівському клубі, ти — це не твої гроші в банку. Ти — це не твоя робота. Ти — це не твоя сім’я і не той, ким, тобі здається, ти є.