Чак Паланик - Бійцівський клуб

Начальник надягнув сіру краватку, отже, сьогодні має бути вівторок.

Начальник приніс якийсь аркуш, поклав мені його на стіл і питає, чи я нічого не загубив. Цей папірець забули в копіювальному апараті, каже він і починає читати:

— Перше правило бійцівського клубу — не говорити про бійцівський клуб.

Його очі бігають від краю до краю аркуша, він хихоче.

— Друге правило бійцівського клубу — не говорити про бійцівський клуб.

Я чую, як Тайлерові слова виходять з рота мого начальника, Пана Начальника, з його солідним черевцем, фотографією родини на столі та мріями про те, щоб вийти передчасно на пенсію й байдикувати взимку в трейлерному парку десь в Арізонській пустелі. Мій начальник, який носить перекрохмалені сорочки і щовівторка по обіді ходить до перукаря, дивиться на мене й каже:

— Сподіваюся, це не твоє.

Я — Скажена Лють Джо.

Тайлер попрохав мене надрукувати правила бійцівського клубу і зробити йому десять копій. Не дев’ять, не одинадцять. Десять, каже Тайлер. Але ж у мене безсоння. Здається, востаннє я спав три ночі тому. Це, мабуть, оригінал, який я надрукував. Я зробив десять копій, а оригінал забув. Копіювальний апарат блимає спалахами в обличчя, немов фотоапарат папараці. Коли насіло безсоння, все так далеко, копія, зроблена з копії, зробленої з копії. Ти не можеш торкнути нічого, і ніщо не може торкнутися тебе.

Начальник читає:

— Третє правило бійцівського клубу — битися лише сам на сам.

Ми дивимося, не кліпаючи, один на одного.

Начальник читає:

— Один бій на раз.

Я не спав три дні, якщо тільки я не сплю зараз. Начальник трясе аркушем перед моїм носом. Що скажеш на це, питає він. Це що, якась забавка, в яку я граюсь у робочий час? Мені ж бо платять за те, щоб я цілковито віддавався роботі, а не гаяв час на якісь дитячі забавки у війну. І мені не платять за те, щоб я зловживав ксероксом.

Що скажеш на це? Він трясе аркушем перед моїм носом. Як я гадаю, питає він, що він повинен зробити з працівником, який гає робочий час на якісь вигадані фантастичні світи? Коли б я був на його місці, що б я зробив?

Га? Що б я зробив?

Дірка в моїй щоці, чорно-сині набряки під очима, спухлий червоний шрам Тайлерового поцілунку на відвороті моєї руки. Копія з копії з копії.

Дóмисли.

І навіщо Тайлерові здалось аж десять копій правил бійцівського клубу?

Індуська корова.

На вашому місці, кажу я, я б не показував абикому цей папірець.

Схоже на те, кажу я, що це написав якийсь божевільний і небезпечний убивця і що в будь-яку мить робочого дня цього шизофреніка може перемкнути, він остаточно зсунеться з глузду й заходиться бігати від офісу до офісу з напівавтоматичним карабіном «Армалайт AR-180», що працює на принципі газовідведення.

Начальник мовчки дивиться на мене.

Цей хлопчина, кажу я, либонь, щовечора сидить удома й стоматологічним терпужком надпилює хрестиком кінчик кожної кулі. А потім, коли одного ранку він приходить на роботу й заганяє цю кулю в свого начальника, в цього набридливого нездару, дріб’язкового скиглія, сраколиза й тюхтія, то, потрапивши у ваше тіло, куля розтуляється по надпиляному, як пуп’янок квітки, виламує вам хребет і викидає крізь діру в спині смердючу купу ваших тельбухів. Уявіть-но собі, як ваша черевна чакра розкривається сповільненим вибухом ковбасок-кров’янок, чи то пак ваших тонких кишок.

Начальник припиняє тицяти папірець мені під ніс.

Ану, кажу я, прочитайте лишень ще щось звідти.

Ні-ні, я не жартую, кажу я, справді страх як цікаво. Геть-чисто з розуму схибнутий писав.

І я посміхаюсь. Краї невеличкої, схожої на гузно дірки в моїй щоці такого самого синяво-чорного кольору, як собачі ясна. Шкіру на синцях під очима стягло так, що вона здається лакованою.

Начальник мовчки дивиться на мене.

Ну гаразд, кажу я, я вам допоможу.

Четверте правило бійцівського клубу — один бій на раз, кажу я.

Начальник глипає в папірець, потім на мене.

Правило п’яте — битися без взуття й голими по пояс, кажу я.

Начальник глипає в папірець, потім на мене.

Може бути, кажу я, цей несповна розуму довбень візьме карабін «Іґл Апач», бо ж той має магазин на тридцять набоїв, а важить лише дев’ять фунтів. А в «Армалайта» тільки п’ятинабійний магазин. Із тридцятьма набоями цей наш довбонутий упень хлопчина може пройтися всіма віце-президентськими кабінетами, заставленими дорогими меблями з червоного дерева, і йому ще лишиться по кулі на кожного директора.