Чак Паланик - Бійцівський клуб

Фари машин, що проїжджають проспектом, висвітлюють ціну на здоровенному й опуклому, наче кіноекран, вітровому склі «Імпали». Показують Сполучені Штати Америки. Ціна — дев’яносто вісім доларів. Ізсередини виглядає немов вісімдесят дев’ять центів. Нуль, нуль, кома, вісім, дев’ять. Зателефонуй, Америка просить тебе.

Більшість машин тут коштують коло сотні доларів, і в усіх на віконці водія причеплено умову продажу: «ЗАБИРАТИ ЯК Є».

Ми вибрали «Імпалу», бо якщо в суботу нам доведеться ночувати в машині, то ширших сидінь, ніж у цієї, нам не знайти.

Ми їмо китайську їжу, тому що додому повернутися не можемо. Мусимо або спати тут, або лишатися до ранку в нічному клубі. До клубів ми не ходимо. Тайлер каже, що там така гучна музика, особливо баси, що порушує всі його біоритми. Коли ми останнього разу вибиралися з дому, Тайлер розповів, що від гучної музики в нього зробився закреп. До того ж у клубах занадто гамірно для розмови, тож після кількох чарок кожному здається, що він у центрі уваги, а насправді ж він цілковито відрізаний від спілкування з усіма іншими.

Ти — труп в англійському детективі.

Сьогодні ми ночуємо в машині, тому що додому прийшла Марла й погрожувала викликати поліцію, щоб мене заарештували за те, що я зварив її матір. Потім вона бігала по будинку, грюкаючи дверима, репетуючи, що я упир і людожер, і розкидаючи ногами стоси «Reader’s Digest» і «National Geographic». У такому стані я її там і покинув. У своїй шкаралупі.

Після її випадкової, але навмисної спроби самогубства за допомогою снодійного в готелі «Ріджент» я не уявляю Марли, яка викликає поліцію, але Тайлер висловив думку, що сьогодні вдома краще не ночувати. Про всяк випадок.

Що, як Марла спалить будинок?

Що, як Марла піде й знайде десь пістолет?

Що, як Марла досі в будинку?

Про всяк випадок.

Я намагаюся зосередитись:

Глянеш на місяць.

Зорі не знають гніву.

Тири-пири, гоп.

Автомобілі несуться повз нас проспектом, а я сиджу в «Імпалі» й тримаю пиво в руці. Переді мною холодне тверде бакелітове кермо, футів три, мабуть, у діаметрі, а потріскане сидіння зі штучної шкіри крізь джинси муляє мені зад.

І тут Тайлер каже:

— Ще раз. Розкажи мені докладно, що ж таки сталося.

Кілька тижнів я намагався не звертати уваги на те, що затіяв Тайлер. Одного разу я пішов з ним до відділення «Вестерн Юніон» і бачив, як він надіслав Марлиній матері телеграму.

ЖАХЛИВІ ЗМОРШКИ (кома) ДОПОМОЖИ (крапка).

Тайлер показав клеркові читацький квиток Марли, заповнив форму від імені Марли й накричав на клерка, мовляв, атож, інколи Марлами називають і хлопчиків, а клеркові краще пильнувати свої справи.

Коли ми виходили з «Вестерн Юніон», Тайлер сказав мені, що коли я його люблю, то повинен йому довіряти. Про цю справу мені зовсім не обов’язково знати, додав Тайлер і повів мене в «Ґарбонсо» на хумус.

Мене налякала не так телеграма, як цей похід разом із Тайлером у піцерію. Ніколи-ніколи Тайлер не платив за щось готівкою. Щоб розжитися на одяг, він ходить до спортзалів та готелів і забирає речі з відділу знахідок. Це краще, ніж те, що робить Марла, яка краде з автоматизованих пралень джинси, що сушаться, а потім збуває їх там, де приймають ношені речі, по дванадцять баксів за штуку. Тайлер ніколи не їсть у ресторанах, а в Марли немає зморшок.

Із доброго дива Тайлер надіслав Марлиній матері п’ятнадцятифунтову коробку цукерок.

А ось якби нам трапився коричневий павук-відлюдник, розповідає мені в «Імпалі» Тайлер, цей суботній вечір був би значно гіршим. Коли цей павук кусає тебе, він впорскує не просто отруту, а травний фермент, кислоту, що розкладає тіло довкола місця укусу. Твоя рука, нога чи обличчя буквально тане.

Коли сьогодні ввечері це все почалося, Тайлер десь ховався. Марла приволоклася до нас додому. Навіть не постукавши, вона ввалилася крізь вхідні двері з криком «тук-тук».

Я читаю «Reader’s Digest» на кухні. Я цілковито незворушний.

Марла кричить:

— Тайлере! Я можу зайти? Ти вдома?

Я кричу у відповідь, що Тайлера нема вдома.

Марла кричить:

— Не будь поганцем!

Я вже коло дверей. Марла стоїть у передпокої з терміновим пакунком «Федерал Експрес» [24] «Federal Express» (тепер «FedEx Corporation») — американська служба глобального доправлення пересилань і вантажів. і каже:

— Мені треба покласти дещо до твого морозильника.

Я йду до кухні слідом за Марлою, повторюючи: ні.

Ні.

Ні.

Ні.

Нема чого складати в цьому домі свій непотріб.