Чарльз Мартин - Гора між нами

— Ешлі… ми змогли, — тихенько прошепотів я.

Десь тут і вичерпався мій адреналін. До палати якраз увійшов Барт та впіймав мене, перш ніж я гепнувся додолу.

— Ну годі вже, Стіве, ходімо в палату, — розсміявся він.

— Чого це я Стів? — мені хотілося лише спати, аж тут стало сили навіть здивуватися.

— Бо ти як Стів Остін [48] Колишній професійний реслер, а зараз актор і продюсер. Відомий під прізвиськом Крижана Брила. .

— А хто це?

Наступне, що я пам’ятаю, — сонячне світло. Я лежу в білому ліжку, а в кімнаті пахне свіжою кавою. Чути, як у коридорі гомонять люди. Наді мною схилився Барт із паперовою чашечкою. Дивно опинитися на місці пацієнта.

— Це мені?

Він розсміявся та простяг чашечку. Смачна була кава.

Ми довго розмовляли — я розповідав подробиці нашої пригоди, а він ошелешено хитав головою.

— Що я можу для тебе зробити? — спитав Барт, коли я закінчив.

— Мій собака — він загалом і не мій, але я наче звик до нього, і…

— Не хвилюйся, він у моєму кабінеті. Спить. Я нагодував його стейком, отож він щасливий по самісінькі вуха.

— Ще мені потрібна автівка. І щоб ти прикрив нас від журналістів, поки вона не буде готова з ними спілкуватися.

— Вона?

— А я взагалі не хочу з ними спілкуватися.

— Добре. Гадаю, у тебе є якісь свої причини для того.

— Саме так.

— Коли вони дізнаються подробиці цієї вашої історії, вас запрошуватимуть у всі ток-шоу, які тільки існують. Ви можете стати джерелом натхнення для багатьох людей.

— Будь-хто вчинив би так само на моєму місці.

— Бене, ти доволі давно працюєш лікарем, щоб знати, що в усьому світі так учинили б одиниці. Ти впродовж місяця на морозі тягнув по горах зранену жінку! Ти пройшов сто двадцять кілометрів!

Я перевів погляд на вікно, з якого десь далеко було видно гори зі сніговими шапками. Дивно було дивитися на них із цього боку. Ще місяць тому я стояв у аеропорту Солт-Лейк-Ситі та роздумував, що ж там, по той бік гір. А тепер я знаю, що там. Мабуть, за ґратами в’язниці так само. Чи в могилі.

— Я просто робив крок за кроком.

— Я телефонував до твоєї баптистської церкви в Джексонвіллі. Вони там страшенно щасливі, що ти живий. Дуже за тебе хвилювалися. Казали, що це на тебе не схоже — узяти та просто щезнути.

— Я дуже ціную це.

— Може, є ще якісь побажання? З мене наче небагато користі.

— У моїй лікарні… Загалом, я завжди знаю, які з сестер кращі. Аби можна було…

— Про це навіть не хвилюйся, — кивнув Барт. — Уже відрядив до неї найкращих.

— Ну, може, тоді ще лате? Або капучино? — Я простяг порожній стаканчик.

— Що завгодно.

Оте його «що завгодно» луною загуркотіло в моїй голові. Тільки тепер я збагнув, що нарешті опинився у світі, де є стільки кави, скільки забажаєш. У голові щось гучно клацнуло та стало на своє місце.

Ближче до полудня Ешлі заворушилася. Я пішов купити дещо, а відтак повернувся до неї в палату.

— Привіт, — прошепотів я, коли вона розплющила одне око.

Повернувши голову, Ешлі розплющила друге.

— Я вже говорив з Вінсом — він незабаром буде. За кілька годин.

Її носик смикнувся, а одна брова вигнулася дугою.

— Це в тебе кава абощо?

Я зняв кришечку з чашки та підніс до її обличчя.

— Бачиш, отам крапельниця? Заливай туди, — мовила вона.

Я підніс чашку до її губ, і вона зробила малесенький ковточок.

— Це друга найсмачніша кава в моєму житті, — прокоментувала Ешлі та опустила голову на подушку.

Я підкотив невеличкий стілець до її ліжка й сів поруч.

— Операція минула чудово. Я вже говорив із твоїм лікарем. Виявилося, що ми навіть знайомі — зустрічалися на конференціях. Він чудовий спеціаліст. Якщо схочеш, я покажу тобі твої знімки.

Небо за вікном пронизав слід літака, що злетів з аеропорту десь далеко. Ми дивились, як він зникає за горами.

— Я ніколи більше не сяду в літак.

— Ти вже за три години ходитимеш як новенька.

— Ти що, знову брешеш?

— Ніколи не брешу, якщо це стосується стану пацієнта.

— Так, а гарні новини в тебе є? Протягом того місяця, що ми вештались у горах, я від тебе чула тільки погані.

— Твоя правда.

Вона уп’яла погляд у стелю та поворушила ногами.

— Як же хочеться у ванну та нарешті поголити ноги!

Я визирнув за двері й погукав сестру. Вона негайно увійшла до палати.

— Цю чудову леді звати Дженніфер. Вона знає, де ти провела останній місяць, отож залюбки допоможе тобі прийняти душ. Якщо тобі ще щось треба — звертайся до неї. А коли закінчите з ванними процедурами, на тебе вже чекатиме інша пані — я пам’ятаю, що дещо обіцяв тобі.