Евгений Положий - Риб’ячі діти

– Та дуже просто – скасувати, і квит. Викреслити. Залишити порожній рядок у свідоцтві про народження і паспорті. Написати, де народився і в якому році, навіть можна залишити місяць, а число писати непотрібно, – художник не здавався. На відміну від юриста, він зберігав абсолютний спокій, сидів, розслабившись, в кріслі, закинувши ногу за ногу, і якби хтось спостерігав за цим діалогом збоку, то точно б зробив висновок, що художник вирішив познущатися з законника, вольове обличчя якого скрутив, здавалося, нестерпний зубний біль. Якби з таким питанням до нього звернулася інша людина, він просто б виставив її за двері, навіть не починаючи розмови, а при намаганні продовжити дискусію викликав би швидку з божевільні. Але художник був його другом, і не просто другом, а важливим чинником у його захопленні – юрист давно колекціонував живопис, тож мав через художника прямий вихід на багатьох знаменитостей, і не доводилося переплачувати галереям і посередникам. А щоб зберігати та цінувати таку дружбу, достатньо знати, що творчі люди інколи бувають диваками, живуть, не озираючись на правила, і коли ти хочеш входити до їхнього кола, то мусиш не те щоб терпіти, але враховувати такі забаганки і диву їхньої поведінки. Але ж усьому є край!

– Неможливо – у тебе є день народження, розумієш? Є! Він зареєстрований та записаний у сотнях документів, пов’язаних із твоїми майновими правами, у тому числі на нерухомість, тож…

– Ти хочеш сказати, що коли я не матиму дня народження, то в мене відберуть майстерню або машину?

– Я б так питання не ставив, – юрист нервово спітнілою долонею по черзі поправив фірмову зачіску і краватку, – а краще б випив твого прекрасного коньячку. Я про таку практику нічого не чув, та й взагалі я нічого подібного не чув. Давай зайдемо з іншого боку. Можна, я тебе запитаю: навіщо тобі це потрібно?

Художник на секунду замислився.

– Це не стільки мені потрібно, скільки іншим людям. Всім нам. Депафосизація і депихатість національної свідомості. А що, – художник акуратно наливав, – хіба у всіх-всіх людей є день народження?

– У кого немає, тобто, якщо ніхто не знає, коли народився малюк, наприклад, якого підкинули до дитячого будинку, то день народження призначають випадково, як і ім’я. Як правило, записують тим днем, коли знайшли дитину, така практика існує. Але ж не з дорослою людиною! І в РАГСі нам точно не допоможуть, дякую, я п’ятдесят – і все, ще працюватиме сьогодні; у них функції – реєструвати, а не скасовувати. Розумієш?

– Логічно, – погодився художник. – А хто може скасувати?

– Прокуратура теоретично може подати протест, але, швидше за все, лише суд.

– Значить, потрібно звернутись до суду.

– Я – пас, – юрист посміхнувся, наче хворому, – мене ж із колегії адвокатів виключать раніше, ніж я до суду дійду! Та й шансів – нуль цілих хрін десятих. В юриспруденції немає таких термінів та понять, як депафосизація національної свідомості, тобто, це не привід для позову, та й мені самому, якщо чесно, мало що зрозуміло в твоїх намірах: ну, яким чином скасування твого дня народження може допомогти нації?

– То й не потрібно поки що розуміти, це питання філософське й одночасно високої громадсько-політичної важливості, на рівні державотворення, тож потім якось детальніше розповім, сам ще достеменно не розібрався. А якщо хабара дати?

– Хабара?! – До цього моменту юристу і в голову не приходив найпростіший метод, яким він ефективно користався досі в судах. – Який же ідіот заплатить гроші за таку дурню? – вирвалося запитання, якому б краще було залишатися в неволі мовчання і не руйнувати таку грошову справу.

– Я заплачу, – просто сказав художник.

Коли він вийшов, задоволено киваючи скуйовдженою бородою, юрист моторошно гортав у голові тонни гігабайтів законодавчих актів у марній надії наштовхнутися хоча б на якесь логічне пояснення або зачіпку: чого хоче домогтися художник? Сувора чинна практика і чималий досвід підказували юристу: за найабсурднішими вчинками клієнтів завжди стоять суто матеріальні інтереси. Депафосизація і депихатість – то дуже цікаво, звісно, навіть круто і напрочуд оригінально (от що значить творча людина!), але якось непереконливо, так.

Офіс юриста знаходився в старому одноповерховому пофарбованому в біле будинку кінця дев’ятнадцятого століття на приємній вуличці з тротуарами, вимощеними плиткою, банки тут чергувалися з магазинами секонд-хенду і молитовними домами новопротестантів; майже центр міста. Такій різнобарвній компанії вулиця має бути вдячна дев’яностим рокам століття двадцятого, коли, як у величезному чавуні, в країні в цілому і на одній вулиці конкретно змішалося в одне вариво все на світі. «І нас подали на сніданок свиням!» – сердито думав художник, піднімаючись по металевих східцях до контори. Цей тиждень після святкування свого дня народження та візиту до юриста він провів у важких роздумах. Його мало що тішило, навіть Бемоль він намалював лише двічі, обидва рази – олівцем, але, що дивно, несподівано для нього самого вийшло щось схоже на офорти Гойї, і тоді художник вперше злякався, чи не божеволіє. «Не мав би, – тішив себе гіркою іронією, – божеволіють генії, Гойя був геній, а я ні, тож такого привілею не маю». Зрештою він уже хотів відмовитись від затії з офіційним скасуванням дня народження – судячи з усього, процедура тягла за собою ущемлення громадянських та майнових прав і коштуватиме чималих грошей, тож можна обійтися якоюсь лайт-версією, публічною відмовою, наприклад, від святкування, тим більше, що наступний рік мав стати для нього ювілейним. Відмінити ювілей? Теж цікава ідея, і дуже перспективна – навпаки, налетять, наче мухи, останній день народження відомого митця! Але тут наснився сон. Такий дивний, такий легкий і такий приємний, що він прокинувся молодим. Наснився сонячний день, тепла вулиця і білий дім, де він колись провів кілька – всього лише кілька щасливих днів – із коханою. Уві сні він випадково потрапив на ту, давно забуту вже ним, вулицю, і раптом побачив той самий дім, і спогади гарячим сонцем заповнили весь світ, який він зараз спостерігав. Він згадав кохану дівчину, яка незабаром залишила його заради якогось чемпіона з тенісу, однак не відчув розчарування; навпаки, лише вдячність. Їм було гарно там, так гарно, наче вони і не знали, чим все закінчиться. А може, саме через це. Молодий, він ішов по вулиці, і припікало сонце, таке ж саме сонце, як і тоді, і від того спогад (чи все ж таки сон?) ставав ще приємнішим. Хата – стара мазанка, зовні акуратна і чиста, як вона тільки збереглася у такому стані, вони ще тоді дивувалися; він неї віяло спокоєм і свободою. Так, і свободою. «Це через пам’ять, – сказала кохана якось посеред поцілунку і всього іншого, – хто пам’ятає – той вільний», – і застогнала від численних радощів тіла. Вони наштовхнулися на хату випадково: каталися на велосипедах, заблукали кварталами приватного сектору, спустило колесо: «Дивись, яка цікава хатинка, – зауважила дівчина, поки він копирсався навколішки з шиною і насосом. – А давай оселимося тут на кілька діб, ти ж їдеш надовго?» – «На два роки». Вони постукали у хвіртку, і тут з-за хмар вийшло сонце, і стало видно, що хата стоїть прямо посеред сонячного світла, наче посеред світу. Їм відкрив дід, весь у сивій бороді, невисокого зросту, чужий і непривітний, в якійсь чудернацькій кривій шапці – і одразу зрозуміли, що дарма повірили в казку. Однак дід махнув бородою, вказуючи, щоб вони зайшли, і швидко погодився за три рублі на добу з умовою, що наносять води з колодязя – з колонки він не визнавав. Більше нічого дивного в тому дідові не було. Всередині пахло сіном, деревом і старими фотокартками, в кімнаті на них чекало велике незручне ліжко з панцирною сіткою, але кого це коли зупиняло?