Антология - Україна-Європа

– Свадебный подарок, – прокоментував Балтер. – Эту шкатулочку свекровь подарила Илонкиной маме на свадьбу. Мама так любила эту шкатулочку, все говорила: Роза Казимировна меня так понимала…

Він витер носовичком зачервонілі очі, відтак казав щось іще, проте Ярковський вже не слухав старого. Він таки знайшов джерело саме того холоду. Від шабатурки линув потужний потік – наче струмінь арктичного вітру дув крізь голову Ярковського. Розгорнулись десь у потилиці й побігли усім його тілом швидкі електричні змійки. Подих Сили енергетично вимив його зсередини, розчинив темні згущення інертності. Спочатку Ярковський хотів відкрити шабатурку, але його зупинило практичне міркування. Якщо там знаходиться якась особлива річ, то вона дуже потужна і небезпечна. Безпосередній контакт з нею може мати погані наслідки. А той холод й без контакту достатньо потужний, щоби провести реконструкцію.

Процес тим часом почався поза волею Ярковського. Сервант віддалився і змінив свій вигляд. Лак, що вкривав його поверхню, посвітлішав, засклений верх видовжився і оброблені в техніці «алмазної грані» скляні поверхні замерехтіли райдужними спалахами світла, наче справжні діаманти. Сервант перетворився на величний ковчег, на вавилонську вежу меблевої Месопотамії, на модель великого Божого творіння, населену моделями менших і простіших Божих творінь. В архітектурі цього ковчегу простежувались готичні мотиви з нечемними барочними вкрапленнями.

Вавилонська аватара серванту відірвалась від навколишнього буття, стерла під собою підлогу і стелю над собою, скинула з себе Аполлона і порцелянових німф, знищила у собі посудне призначення разом із посудом, підсвічниками і рештою витребеньок, грізно нависла над Ярковським. Цілком як космічна тарілка з американського бойовика.

Балтер під впливом того холоду також змінився і мутував у лінійних вимірах, став пласким, наче малюнок початкуючо-го авангардиста, в голосі старого запанувала писклявість. Його словесні виверження вже майже не досягали свідомості Ярковського, лише чулось фонетично контурне бурмотіння. На якусь мить з контуру вирвався артикульований фрагмент:

– …Саша, а вам знакомы стихи поэта Э. Ш.? Вот эти:

«Ось воно! – в голові Ярковського запульсувало на диво розумне згущення. – Байдужа стрічка часу\ Якраз те, що треба! Якщо уявити цю стрічку, вхопитись за неї, то вона стане стежиною, вона виведе на петлі іншого часу – впійманого, на петлі вічного повернення…»

Він став уявляти байдужу стрічку часу. Байдужість він візуалізував за допомогою яскраво-сірого кольору, а час уявив темно-сірою примарною прірвою без берегів. Він з досвіду знав, що всі кольори, окрім сірого, блакитного і сріблясто-білого відволікають від реконструкції. Вавилонська аватара серванту також змінила колір зі світло-коричневого на сіро-блакитний й оточила Ярковського зусібіч. Він опинився в сервантному Колізеї, у креденсовому амфітеатрі, де алмазні грані, дверцята та висувні шухляди оточили його, наче гладіатора на арені римського цирку. Вселенський сервант нагадував нутрощі торнадо – лише високо вгорі лакований колодязь вичерпувався, відкриваючи світло-сіру таблетку неба. Або ж того, що правило тут за небо. Одна з трибун-шухляд розкрилась по всьому периметру і з неї сліпучо-сірим потоком на Ярковського звідусіль наповзла, насунулась, наступила байдужа стрічка часу.

Одночасно стрічка байдужого часу.

Одночасно час байдужої стрічки.

Одночасно байдужість часової стрічковості.

Одночасно ще щось, пов'язане з часом, стрічками, байдужістю, плюс ще щось і ще щось…

За мить розумне згущення в його голові розвіяло усі зайві варіанти і всі зайві примноження, він кліпнув очима й опинився на стрічці. Конус вселенського серванту згорнувся, на близький обрій впали пасма сірого туману. З них у напрямі Ярковського висунулись леза велетенських шпаг, завмерли, наливаючись безжальним блиском, й знов втягнулись у сіре марево.

«Пройшли Стража!» – задоволено відмітило розумне згущення й ввімкнуло ноги Ярковського. Ті шарнірно запрацювали, зарухались, реконструктор хитнувся туди-сюди, не без зусилля відновив рівновагу й непевною ляльковою ходою рушив за обрій. Він був настороженим і зібраним. Кожного разу червоточина між світами вела себе інакше.