Антология - Україна-Європа

Зайшовши у тихий двір десятиповерхового будинку, де жила гостинна знайома Ірини, Артем зупинився. Зараз або ніколи.

– Іро, я не піду далі.

– Чому?

– Твоя знайома й так робить багато для Майдану, не хочу її зайвий раз турбувати. Облишимо. Я хотів тебе попрохати…

– Про що?

А чому б їй не поїхати до його мами? Вони б сподобалися одна одній.

– Власне, це пропозиція.

– Так! – вона кумедно здійняла брови. – Тобто ти хочеш зробити мені пропозицію просто на вулиці?

Ось чим вважає вона його намагання розпочати розмову.

– Ні.

– Навіть так?

Все, далі тягнути немає сенсу.

– Іро, я хочу, щоб ти поїхала.

– Куди?

– Байдуже. Тебе не повинно тут бути.

Вона все зрозуміла одразу. Різко повернулась і блиснула поглядом, сповненим не те щоб презирства, а якоїсь туги.

– Я нікуди не поїду. А зараз іди геть.

Ранок двадцятого лютого був не схожим на попередні ранки. Майдан, у звичному розумінні, перестав існувати. Останні два дні змінили його настільки, що годі було намагатись зрозуміти сутність подій з точки зору мирної людини. Майдан умився кров'ю і умив нею своїх ворогів. Кияни ще два дні тому прокинулись посеред бойовища і вже не могли відчувати жаху. Жах перетворився на повсякденність. На вулицях і берегах Дніпра лежали трупи померлих насильницькою смертю людей, а виходити на вулицю стало смертельно небезпечною справою. Захисники владного режиму давно залишили рамки блюстителів закону й перетворились на скажених псів. Озброєних і неадекватних. Активісти Майдану платили їм тією ж монетою, розстрілюючи з мисливської зброї або десятками вбиваючи і наносячи каліцтва, як у випадку, коли вантажівка вдарила на шаленій швидкості у шикування бійців внутрішніх військ.

І Київ застогнав.

І застогнала Україна, яка донедавна ненавиділа владу за одне лишень побиття студентів під час зачистки Майдану. Щедрим струмком полилася кров патріотів і тих, кому волею долі випало стати на захист перетвореної на страшний молох владної верхівки.

Палали шини на барикадах вулиці Грушевського, палали вантажівки, що ними намагались блокувати урядовий квартал. Палав Будинок Профспілок, якому судилося стати пасткою для багатьох поранених бунтарів. Лінія вогню, яка стала зараз лінією кордону між демократією й деспотією тирана, що втратив здоровий глузд, розділила Майдан навпіл. З боку Європейської площі і згори вулиці Інститутської наступали щільні лави сил спеціального призначення. Стіна сірих щитів затулила собою стелу Незалежності, а пожежний брандспойт поливав відчайдухів, які вперто кидали у нападників подріблену на шматки бруківку і пляшки з запалювальною сумішшю. Усі, хто підтримував Майдан за його фізичними межами, зціпили зуби, розуміючи, що ось-ось вирішиться доля багатомісячного протистояння. Але хто залишиться переможцем?

Цього не знав ніхто.

Уже було вимкнуто трансляцію «П'ятого», уже лежав на столі у керівництва силового блоку план жорсткої зачистки. Але саме у цей час дав збій механізм спрямованої на пригнічення народу державної машин. Щось зламалось серед її численних зубчатих коліщаток і гвинтиків. Зарипіло і зупинилось. І причиною цього був фактор рядових виконавців. Тепер це були не ті годовані й нахабні «беркутята», які гнали людей від Майдану до Михайлівського собору в ніч на перше грудня. Навіть не ті, котрі отримали перший опір одинадцятого грудня і змушені були, немов вівці, шукати порятунку від струменів холодної води, якими їх поливали з вікон КМДА. Тоді вони лишень розізлились, а зараз втратили бойовий дух і мотивацію продовжувати боротьбу. Не допомагали навіть щедрі фінансові підношення, якими керівництво держави, остаточно наплювавши на закон, намагалось втримати «Беркут» на своєму боці. У чорному диму, який вищі сили усі ці дні спрямовували за вітром у їхній бік, після десятків безсонних ночей, після відпочинку на просякнутих брудною водою матрацах, що лежали прямо на тротуарах, біля будівель урядового кварталу, вони зупинились. А ще зупинились тому, що Майдан перестав жартувати. У відповідь на пресловуті металеві «блонди», що ними звірі у погонах заряджали призначені для відстрілу гумових куль дробовики, з-поза барикад полетіла картеч. Гранати все ще вибухали і навіть ранили політиків на сцені. Тих політиків, які попри свої запевнення бути на чолі, досі не несли жодних втрат. «Куля в лоб и всьо пройдьот» – зубоскалив Майдан, а бійці на барикадах і далі отримували каліцтва.