Антология - Україна-Європа

Над містом кружляла цариця Меланхолія. Вона могла в будь-яку хвилину ступити на земну твердь.

Долар не знає вищого за себе. Але сам Долар – це лише шматок розмальованого паперу. Культовими чи демонічними якостями його наділяють люди.

Це вони вирізають органи в дітей. Бо дитячі органи дорогі. За їх пересадку платять багато розмальованих шматків паперу – і чорним лікарям-виконавцям, й організаторам.

Це вони вбивають собі подібних на замовлення, отримуючи за це більшу чи меншу кількість розфарбованого паперу, наділеного магічними властивостями.

Це вони зраджують переконання своїх батьків, мову, батьківщину, сім'ю заради розмальованих папірців.

Це вони терплять довгі роки принижень, ризикують власним життям на війнах, як найманці, це вони готові до батьковбивства й глуму над матір'ю заради перспективи отримати купку розмальованого паперу й покласти його в кишеню чи на рахунок у банку.

А що далі?

А) Тяжкі неврози, що поволі переповзають у психічні розлади. Або деперсоналізація – коли розфарбовані фантоми утворюють у душі сріблопивця/золотоїдця іншу людину, далеку від тієї, яка народилася з чистою душею. Друга поволі поїдає першу. Так виникає ще один лик грошофетишиста.

Біля його ліжка стояв Страх Депресантович. Він нагадував дебелого дядька в білосніжній сорочці з ідеальним коміром й чорною краваткою.

Мить – і він одважив замашного ляпаса по ще молодій грошозахланній мармизі. Ще мить – кулаком – в ніс! по нирках! у зуби! Сріблолюбець заліз під ліжко, але двометровий ґевал у сірому галіфе й чорних хромових чоботах вже дістав тонку нагаєчку.

Удари нагайкою були такими болючими, що жертва спробувала втекти на стелю. Може, хоч там його не досягне деспотичний гулівер. Але, по-перше, на стелі не так легко прижитися, по-друге, моторошний дядько владно стягнув його звідти.

І тоді розпочалася справжня вакханалія…

У низькій барачній кімнаті літали ліжка й табуретки, грошолюбська ліва рука, ручка від дверей, білосніжна сорочка циклопа, яку він завбачливо скинув, бо ставало задушливо.

Потім ти на короткий час подолав земне тяжіння. Страх Депресантович виявився вихователем із блискучими здібностями Макаренка, накладеними на талант Сухомлинського. Звільняємося від кайданів! Летимо геть від бараків…

Грошопоклонник короткочасно злетів – і гепнувся. Цього разу надовго. Тебе вже очікувала Провина Мучениківна.

Коли пан Страх був чоловіком середнього віку, то Провина, як не крути й не підретушовуй її перевтомлене немолоде лице рум'янами й білилами, виявилася бабцею…

Вона не била, не батожила словами. Ти навіть не підозрював, грошославцю, якими легкими прогулянками були твої попередні побачення із Страхом Депресантовичем порівняно з тортурами його тітоньки, яка не буде тебе виховувати – лише виконає вирок.

Вона дивилася на тебе ликом Горгони Медузи й мовчала. Зараз вона з руїнницькою посмішкою візьме тебе за шкірку й ти відчуєш провину, грошоборцю.

Ти будеш каятися, що захотів помочитися, не витримавши паузи.

Ти будеш каятися, що взагалі маєш потребу ходити до вітру.

Ти будеш каятися за всіх, бо вони мають сечовивідні канали.

Ти будеш каятися, бо маєш геніталії.

Ти будеш каятися, що народився.

А вона або відпустить тебе, або, зареготавши, зробить тобі коротку хірургічну операцію. Не переоцінюй себе – Провина Мучениківна не відрізатиме твої геніталії, щоб потім викинути їх до велетенського смітника із відходів наших тіл. Для чого їй бабрати свої білосніжні шати твоєю сечею і кров'ю? Потім ще доведеться відпирати, а вона – лінива старушенція…

Старосвітська пані Провина зробить тобі операцію на міз-ках. Один жест – і ти залишишся на все наступне життя моральним калікою. Недолугим виродком. Об'єктом для кунсткамери.

Гадаєш, будеш там оригінальним? Хлопче! Таких там десятки, сотні тисяч. Вони важко волочать своїм тілом і душею – кастрати без мрії і надії, збоченці, закохані в забуття, мученики, що не сміють померти. Всіх їх колись провідала баба Провина. А вони, замість того щоб чимдуж утікати, задивилися на її лице…

Падай на коліна – таки тут! зараз же! моментально! – благаючи милосердя.

Може, і випросиш. Бабі Провині кожен день постачають ящики людського матеріалу. Ти не цікавий для неї по-справжньому. Вона не пригадує тебе з минулих життів.

Може, і зглянеться. Бо ти ще молодий.

Може, озирнеться, бо її хтось покличе.

Б) Дистильоване життя до пенсії… солодкий відрив від реальності… локальні парадізи матеріального світу… фантасмагоричне мислення з повільними вкрапленнями старечої деменції… Голомоза має у своєму арсеналі не лише моментальні переходи, а й довге конання від хвороб, від яких не зарадять жодні грошові одиниці світу… Голомоза вміє витворювати повільний, але незворотний розпад організму…