Антология - Україна-Європа

… стареча деменція, до речі, часто – на коротко! – попускає жертву, здається, вже все позаду – і затьмарення розуму, і склеротичні манівці, де переважно пам'ятають не про багатство, а про юність, перші заробітки, першу дівчину, першу чоловічу ініціацію;

…лежить заслинений сановний старець… ним тіпає й викручує в конвульсіях… він кладе зубну щітку до холодильника… іде до унітазу пообідати… він не пам'ятає запаху лайна… тож поїдає власні секреції, думаючи, що це гарячий шоколад… він чухає власні геніталії, не розуміючи їхнього підставового призначення… він уже забув, для чого постійно гнався за розмальованими фантиками, забув про свій (напів)легальний (напів)гарем… усе відійшло кудись назад, поглинуте порожнечею… усе з'їли сенильні бляшки, увесь простір захопила кортикальна атрофія, весь мозок заполонили згустки білка… він не тямить, як тихо, не поспішаючи, плентається до його розкішних апартаментів Пані з люлькою в зубах і кригою в грудях…

…він згадує першу зраду… він ніколи не думав про те, як усунув свого конкурента-приятеля… той приходив… учора? чи рік тому? такий білий, як сніг, такий сліпучий, як світлячок на кладовищі, безтілесний, як місячний промінь… приходив у білому й чорному, не дорікав і не підбадьорював… біле й чорне хиталося перед вибалушеними очима сановного старця – як безособові абсолюти, сильніші за розквацяні папірці…

…і нема біля нього розфарбованих фантиків… нема Совісті з її терезами й ризами… нема Спокою, бо він його розстрілював всередині себе, доки не донищив останки… нема Любові, бо ті, які могли бути його любов'ю, лежать у могилах або гибіють, знетямлені старечими склерозами, ледве зводячи кінці з кінцями…

…а є біля нього лише безжальна тиша й холодний космос, котрому наплювати на заблудлих і заплутаних… лід космічних порожнин все ближчає… врешті паралізує своєю невмолимою жорстокістю… душить… дикий протяжний зойк проноситься розкішними кімнатами, золотими санвузлами, діамантовими переходами… зойк висітиме тут довго, намагаючись спотворити довкілля страхом смерті… але космос, речі, повітря й люди залишалися байдужими… нарешті наступила тиша…

…і ніхто не заплаче за тобою по-справжньому, недолугий старцю, хіба що прикинеться для якоїсь прагматичної мети… твоє мертве тіло подібне до мертвих тіл твоїх ровесників-безхатченків, твої мертві руки із синіми прожилками й бляшками такі ж, як руки тих, кого ти грабував й оббирав, лише не буквально, а твоє мертве серце хоче тепер до сердець тих, які його колись любили, але вони так само мертві – і твоя здеградована самозакохана душа, занурена в переходові стани, нарешті знатиме правду, яку не купиш за гроші… тебе швидко забудуть всі, навіть твої діти, яких ти не любив по-справжньому;

…хто ти без капшука грошей, колишнє сановне страховисько?

Роман вийде цього року окремою книгою у Київському видавництві «Український пріорітет»

© С Процюк, 2014

… Італієць Маріопрацює в Анкарі дипломатом.

Він мандрівник і екстремал.

Перед тим, як взимку 2014-го року приїхати до Києва, Маріонаписав мейл: «Чим я можу допомогти?!»

А чим він міг допомогти?

У нас є все – ліки, їжа, одяг, шини.

Бруківка – під ногами, кров – у лікарнях.

І… на тій же бруківці.

Чим тут може зарадити італієць Маріо?

Хіба що послати його здати кров, але в лікарнях і без нього – шалені черги.

Нам нічого не потрібно, відписали йому і подумали: образиться.

Додали після глибоких роздумів: «Приїжджай зі своїм прапором – і просто постій з ним серед інших…»

Анжела – інженер-технолог, донеччанка.

Любить шопінг і той день, коли платять зарплатню.

Платять мало і невчасно, але то – найщасливіший і найважливіший день в її житті.

Адже тоді вона може зробити манікюр!

На початку грудня вона написала своїм київським знайомим: «Что там за гадость вы устроили с елкой?!»

Бельгійці Оді Бернар– публіцисти і соціологи.

Тендітна Од побувала чи не в усіх «гарячих точках» планети.

Через те вона трохи розмовляє по-чеченськи, по-вірменськи, грає на дудуці і перечитала всього Солженіцина.

Бернаробожнює Карпати.

Власним коштом видав в Брюсселі розкішний альбом зі світлинами своїх подорожей по Західній Україні.

Обійшов чи не весь гірський Крим з наплічником за плечима.

Луганчанка Аннарозмістила на «Однокласниках» світлину двох шахтарів, що працюють у вузькому штреку.