Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

– Ви на гіпнотизерів не вчилися? – не переставав дивуватися Молочник. – Полюбасу, чотко аргументи жарите.

Три гопники Івани почали пошуки батьків.

Вони хотіли знайти батьків так, щоб ті не дізналися ні про те, де перебуває хлопчик, ні про те, хто розшукував цих батьків. У цьому й полягав парадокс ситуації. Бо коли дитину викрадають, то завжди знають, у яких саме батьків будуть вимагати викуп. А тут – невідомо у кого.

У міліцію вони, як було й сказано раніше, вирішили не звертатися. У Іванів спільні фантомні болі при думці про міліцію – у всіх відразу починають нити не раз биті боки.

По людях ходити питати, чи не знає ніхто про зниклого в їхньому районі хлопчика – теж не варіант. В такому разі хлопчика треба буде віддавати по-доброму, без ніяких викупів тощо. Бо їх попалять. А благодійність не закладена в мізки Іванів, вони просто не чули ніколи такого слова. Гопники й уявити не могли, що люди, які знайдуть завдяки їм дитину і які відразу ж засліпляться щасливим знаходженням втраченого сина, будуть готові озолотити їх.

Також відпадав варіант простого повернення хлопчика на те ж місце в супермаркет. Грошима в даному випадку й не пахло. І хлопчиком переставало пахнути.

Вирішили купити нову сім-карту, розвісити фотографію хлопця з номером телефону в кількох видних місцях мікрорайону і просто чекати. Гопники часто поводяться, як рибалки – займаються непевними махінаціями і можуть тижнями втикати й вичікувати, чи клюне. Це плотний тип конспірації, вважають Івани.

Після того, як заридані сльозами та закидані заспокійливим батьки зателефонують за вказаним номером, Івани, уже як справжні кіднеппери, вкажуть, куди покласти відповідну суму грошей і де після того, як гроші потраплять їм до рук, забрати хлопця. Про банківські рахунки пацани чули, але в ці складнощі зайвий раз вирішили не встрявати. І без цього виходить занадто нервова схема збагачення.

Все вимальовувалося і назрівало, як сюжет у голлівудських фільмах, телевізійна буденність, так би мовити. Зрештою, можуть передзвонити не батьки, а міліція, яка потім підсидить гопників на точці, де батьки покладуть гроші. Міліція взагалі може з’явитися в будь-який момент пошуків. В любу ділюгу нада врубатися акуратно, знали гопники, тому й ховали постійно свою обережність за удаваними лінощами.

Тож Івани сфотографували у Молочника дитину й пішли додому, складати і реалізовувати детальний план дій – купувати щодня газети з рекламними оголошеннями, студіювати їх на наявність повідомлень про розшук дітей, купити сім-карту, роздрукувати фотку з номером телефону і питанням «шукаєте?», а вночі, щоб ніхто не бачив, розклеїти роздруківки у видних місцях, біля супермаркету, зателефонувати знайомому хакеру, щоб той стежив у інтернеті за зниклими дітьми і повідомляв у разі збігу їхньої наводки з даними повідомлень.

Але спершу додивилися фільм про вампірів. Головний герой так і не встиг наждаком стерти собі вампірячі ікла. До нього прийшла кохана в момент, коли вампір саме приступив стирати праве верхнє ікло, і зізналася йому, що вже давно знає про те, що він – вампір. І саме через це знання вона й закохалася в нього. Дівчина довго благала зробити її вампірихою, оскільки сильно не може без нього і готова до самопожертви заради кохання, але він категорично відмовлявся, а потім вона пригрозила самогубством. Він докурив цигарку на балконі, підійшов до неї і лагідно, наскільки вампірячі зуби можуть бути лагідними, вкусив її під вухом, перевів життя в безкінечність. Зробив її життя безкінечним, чи, краще сказати, безкінечно нудним і залежним.

Таке собі життя з безкінечною трикрапкою…

Чи, краще сказати, трикраплею.

Молочник і Малдаван лишилися з хлопчиком. Що можуть зробити в одній квартирі з дитиною підозрюваний у латентності гей і ненависник малечі?

Молочник щодня трудився стандартний восьмигодинник – трудова норма робочого дня в м’ясному цеху на ринку. У його розумінні офіційна робота на дозвіллі дозволяла йому зверхньо дивитися на своїх безробітних приятелів-гопників. Також він думав, що активна праця дозволяє йому відпочивати з більшим натхненням і драйвом. Ось хто відчував смак життя на повну. Разом із пікінесом.

У Малдавана була порівняно інтелігентна робота – він був освітлювачем в цирку. Трохи розумівся на театрі, загалом на тих сферах, де були публічні виступи з акторами на сцені, або з клоунами, або з шимпанзе тощо. На відміну від Іванів, він умів розрізнити, де зі сцени виступає шимпанзе, а де – актор театру російської драми імені Лесі Українки. Тож можна сказати, що в компанії Молочника і гопників Іванів він, так би мовити, теж був освітлювачем цирку. Цирку цієї пришелепкуватої компанії.