Александр Ульянов - Перли і свині

Про революцію ми дізналися на третій день. Драконів довго вмовляти не довелося. Ми з Мусієм завантажили кошики з гранатами завбільшки з великий біб, почепилися самі на Капу, молодого і найзавзятішого дракона, і полетіли в глиб Панагії. Піраміда до половини плавала в озері крові. Ізраїль Боб навіть змайстрував плоти. І вал за валом ішли динозаври. Я не думав про Риту і Грей. Мені самому мізки затягнуло червоним. Насамперед ми сипонули нашого граду на самісіньку верхівку піраміди. В лічені секунди вона перетворилася на порох. Як нарив, що лопнув, а в ньому копошилися живі істоти. Мусій закрив очі й жбурнув туди ще жменю. Фонтан крові обдав пузо динозаврові, і той лише радісно гигикнув. Ми бомбардували їх дві години, доки від піраміди не лишилася чорна діра. Решта урядовців сховалася у підземеллях і викинула білий прапор. Першими витягли Абрахама Лі, Боба Аскарида, Кау-Кау із сором’язливо опущеними, але наляканими очима. Сановникам доводилося тримати голови в руках, бо їхня обслуга перейшла в опозицію. У кого голова не витримувала, то шия ламалася, як сірник. Я шукав Риту і Грей. Але жодної не міг знайти. Хіба що перерити гори трупів, і то ніякої втіхи і наслідків. Усе закінчилося. Хтось затягнув «Героїчну» Бетховена. Хтось додумався навіть затягнути «Інтернаціонал», але, на диво, на нього всі зашикали. У кого першого прокинулася свідомість – у людини чи у динозавра?

Риту я знайшов напівживу в калюжі крові, де плавали мізки бронтозаврів. Я легенько взяв її на руки і пішов шукати знахаря, котрий займався рихтуванням своїх соплемінників.

– Черга, – різко прошипів він, за що отримав під гузно, а для більшого остраху я гранатою висадив у повітря десяток ялицевих дерев. Це його заспокоїло. Він завертів своїм гузном, покривлявся, оглянув швидким оком, хряснув якоюсь кісткою і ткнув мені жмут трави.

– Тричі на день. Не більше. – І став приймати далі поранених.

Перед цим я знайшов каучукового дубця і подався до гурту сановників, що їх оточило коло саламандр. Звідти я витягнув Абрахама Лі і став гамселити що було духу дубцем, доки він не захарчав і не втратив свідомість. Коли його привели до пам’яті, я повторив процедуру. І так тричі. Він уже не просився, а благально вилуплював свої зеньки.

– Дівчинка у хуралів. Вони з неї знімуть тінь… – сказав і вирубився навіки, як видавалося.

Кау-Кау зараз називався ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ.

Хурали – це дике нецивілізоване бидло, яке харчувалося трупами своїх ворогів. Іншого вони не визнавали. Чим вони ще займалися, щоб далеко не ходити, – практикували магію. Рухалися вони на трьох кінцівках, бо четверта була маленькою і нагадувала культю. Хурали мали гострі, як індуські шаблі, зуби, дикий норов, довгу шерсть, що волочилася разом з членами (вони були гермафродитами). Мали високий інтелект, охотилися зграями, і їх побоювалися навіть дракони. При своєму зрості метр сімдесят вони могли організуватися і напасти на найкривавішого динозавра. Зняти тінь – це зняти шкіру, висушити і з’їсти. А потім в екстазі молитися своєму ідолу цілих три тижні, помираючи від виснаження. Першими вони помітили нас. Хурали сиділи колом і медитували над Грей. Блиснуло ікло. І дракон з розпореним пузом поволочив тельбухи землею. У центрі кола лежала дитина, і стріляти не було ніякої можливості. Дракони відгонили їх вогнем, даючи змогу мені пробратися до них. Кілька хуралів зайнялися вогнем і несамовито верещали, чим зіпсували магічне коло. Я увірвався досередини і став розкидати гранати, а дракони хапали їх кігтями і нанизували, як шашлик, на тисові дерева. Від гранат їх рвало в клоччя, але набої закінчувалися, а хурали і не думали відступати. Однією рукою я тримав дитину, другою розкидав бомби, що клали їх по цілому десятку. Нарешті дракон підхопив мене, і ми піднялися високо над Панагією, що спливала кров’ю і димом.

Риті не ставало краще. Спочатку вона просвітліла, коли побачила маленьку, обняла, і очі у неї зробилися, як очі того, що дивиться за пагорби з туманом. Через хвилину Рити не стало. Кау-Кау нічого на цей раз не сказав. Він замовив пишний похорон, пустив і фіолетову сльозу, і всі розійшлися чекати нападу хуралів. Я розташував військо, змусив рити траншеї, з роздовбаної піраміди спорудили барикади. Усі були готові до війни. Одному лише мені це остобісіло.

Якраз о першій годині хурали рівним клином врізалися з усього розгону в барикаду і розмели її на дрібні шматочки. Перша лінія була втрачена. На другій їх чекав сюрприз – канава, залита нафтою, і як тільки нога хурала ступила на цю територію, нафта спалахнула від потужної бомби, і більше половини їхнього війська перетворилися на живі смолоскипи. Вдарила артилерія. Після півгодинної канонади динозаври відкрили рушничну пальбу. А далі всі кинулися гризти один одного в лобовій атаці. Шматки шерсті, м’яса; одні жерли прямо на полі бою, інші тягли до лісу, решта просто воювали – залишки аристократів Панагії. Бій то затихав, то піднімався з нечуваною силою. Усе менше ставало і хуралів, і динозаврів. Кау-Кау байдуже дивився на все це.