Александр Ульянов - Перли і свині

– Будемо тікати, інакше ми не знайдемо Грей.

Рита відмахнулася рукою, як від набридливої сонячної тіні. І все продовжувалося далі. По колу, по колу, по колу, по колу там, звідки немає початку і вороття, а є одна досконалість смерті. Ніхто зараз нікому не заважав і не був потрібним. Нікому не було ніякого задоволення робити добре одне одному. Тільки не вистачало комусь могутньому, як Тінь, сказати: «Убий!», і ми, не вагаючись, повбивали б одне одного. Ми втратили віру, віру у все, що рухалося, у все те, що, гарне, чекало нас попереду, все, що приводило наші нікчемні механізмики у життєздатні фігури нашого з нею людського карнавалу. Її сумні котячі – ні, кошенячі – очі оберталися до мене, наче хотіли щось сказати, а потім голова падала на плече, і Рита тихо-тихо плакала. Маленькі дракончики в жалобі жалили надокучливих мух, що витали навколо хатини, лизали її руки язиками, але вона лишалася до всього байдужою. Я потопив себе в роботі, а вона стала пропадати в шинках, де п’яні динозаври за порцію хрум-хруму могли відтрахати по повній програмі. Любов з’єднала нас, а зараз вона пропала разом з маленьким теплим клубочком Грей.

А над Панагією зашастали дракони. Вони обсмалювали оранжевими язиками полум’я стіни піраміди, комусь грозилися, а потім летіли собі далі. Зараз я стовідсотково знав, що Грей жива і вона у драконів разом з Мусієм. Рита повз вуха пропустила цю новину, продовжуючи мляво возити ганчіркою по столу. Мене більше нічого не тримало. Я подався до Кау-Кау і попросив у нього упряж для подорожі. Він глянув на мене своїми сором’язливими волошковими очима і сказав філософськи:

– Таємниця.

Як мандрівника підтримував вітер допомоги у спину, так і я відчув Ритине дихання, воно проходило крізь мене, як сталь крізь шовк, і до мене повернувся сум, і сльози самотності і скорботи полилися з моїх очей. Десь за десять кілометрів до океану, коли я почув його ревіння, я відпустив тварин назад, побоюючись помсти їхніх сородичів.

Океан крутило мідною тарілкою. Гудів у скелях вітер, і дурні іхтіозаври били крилами. Я йшов по запаху, але поки що, окрім гнилісного духу океану, мій ніс не чув нічого. Від фіолетового мороку, паркого повітря, нестачі кисню я взагалі вибився із сил. І я втратив свідомість, відчуваючи, що перед цим надзюрив у штани. Коли я прокинувся від дикого реготу і ядучого смороду, то зрозумів, у чиїй компанії я опинився. Вони тицяли у мене своїми ратицями і реготали:

– Диви, живий, ги-ги-ги… А ми думали, не прийдеш…

– До твого чорного двоногого ми хотіли дістатися, але він заховався так глибоко, що його ніяка сила не видряпає. Твій брат у нас. І дуже задоволений. Збудував халабуду і щось там варить… Хто вас зрозуміє…

У Панагії почалася громадянська війна. Динозаври колупали брук, ламали дерева, вибивали вікна; озброювався хто чим міг: вилами, кремневими гвинтівками, справжньою зброєю динозаврів, нашою новітньою, склепаною нами з Мусієм. Ізраїль Бек пристав до опозиції й очолив її. Зібравши усіх докупи, він повів на штурм піраміди Тахо. Їх в одну мить змело шквальним вогнем. Атака була повторена. Динозаври, затято волаючи: «Свобода!», лізли на верхівку піраміди. Бій тривав до ранку, вкривши підніжжя піраміди незчисленними трупами. Живі від утоми падали і засинали прямо на місці бою. Але за три години все повторилося. Цього разу повстанцям вдалося підірвати шматок піраміди, і туди хлинула хвиля динозаврів, що її зупинити не міг ніякий вогонь. Тоді Абрахам Лі застосував артилерію, яку тримав до кінця. Купи розірваного м’яса, руки, ноги, тулуби, що ще вібрували, посипалися з крихтами піраміди на землю. Вереск, крики, дим і вогонь. Але хвиля не зупинялася. Хтось підкинув їм наші бомби, які рознесли повністю лівий бік піраміди, й абрахамівці відійшли, відстрілюючись отруйними стрілами, вглиб, заваливши прохід трупами, меблями, статуями і різним мотлохом. Кулемет Ізраїля Бека не втихав ані на хвилину. Двоє його ординарців уже загинули, але підійшли нові. Ставало зрозумілим, що відступати буде нікуди і ніхто не відступить. Народ усе прибував і прибував. І йшов просто голіруч на цитадель. У дію йшли вила, зуби, кігті, вогнепальна зброя і зброя динозаврів, заряджена отруйними комахами. Не затихав кулемет Шоша у Ізраїля Бека. В одній із печер він відшукав цілих три ящики патронів. Уся зелень навколо піраміди була червона. Динозаври по груди ходили в крові, наче у червоній річці. Ворогові не давали передихнути ані на хвилину. Динозаври з фанатизмом ішли на смерть, аби дістати жерця і чорного, щоб у них було багато хрум-хруму. Вал накочував за валом. Гухкали з піраміди гармати, і снаряди лягали рівно, але майже усі не в ціль. Стрілки вони були нікудишні. Абрахам Лі явно програвав у людях, але не в позиції. Але він знав, що надовго цього не вистачить, і подумував, як викрутитися з цієї ситуації.