Александр Ульянов - Перли і свині

Рано чи пізно хтось помиляється, як і помирає, і народжується. Уявіть собі площину в сто гектарів з червоного мармуру, засіяного квітами. Серед цих квітів, посеред цієї велетенської плити стояла труна з тлінними останками ТОГО, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ. Наразі він усім під носа тицьнув дулю і відправився у свій динозаврячий рай чи пекло. Народу зібралося неміряно. Дехто вважав квіти за хрум-хрум і запихав до рота, за що отримував алебардою по хребтині. Після промов і церемоній труну потягнули на велику гору з діючим вулканом, і, під оплески, останки ТОГО, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ, шугонули у попіл і магму. І знову був тиждень хрум-хруму, п’янок, злягання і гуляння. І під цю катавасію Абрахам Лі зайняв трон. Відтепер усі носили одяг, започаткований новим королем, говорили на «абрахамівці», і все було підконтрольне королю, навіть жрецький храм. Що дуже не сподобалося Ізраїлю Беку. Падальщики мовчали, тримаючись автономії. Але король зібрав біля себе ціле військо, а ще більше інженерів, які майстрували якісь штуки, що їх дуже боялися жрець, Ізраїль Бек, а решта пороззявляла роти і чекала, чим усе закінчиться. Колобків страчували по суботах, по десятку за раз. Вони покірно йшли у доменні печі, не зронивши й слова. Опозиція, вірніше її частина, була зруйнована. Лишився жрець з досить міцним впливом і ще міцнішою армією алебардників-саламандр, що були майже непробивні. Але кожен з верховод таємно подумував дати дьору з Панагії на велику землю. Всі шпигували за Ритою, котра виношувала дитя. У народі про неї йшла слава як про мудру провидицю, і її ставили на рівні Кау-Кау, що собі тихцем видавав банальні істини, попивав хрум-хрум і намагався осилити гру в шахи, у якій я і сам не розумів нічого. Ну майже нічого.

Але прийшла біда. Вже непотрібні були великобійні гармати. П’ятикапсульні запобіжники імунодефіциту закінчилися, а за час чисток і революцій майже усіх учених спалили в доменних печах. Почався мор. Динозаври мерли на вулицях, у театрах, вдома, на прийомах установ. Все було завалене трупами. Абрахам Лі позганяв усіх знахарів і наказав за три тижні виготовити супервакцину, інакше він їх буде просто віддавати разом із родинами троодонтам.

А я тим часом звів дружбу з драконами. Ми, в основному, мовчали, але мені було приємно в їхньому товаристві дещо послухати, і клепки цим хлопцям, можу сказати, не бракувало. Один дракон розповів про зелений острів, де все прямо валиться під ноги, можна нічого не робити, але туди ліньки добиратися. Можливо, то і є загадка зеленої квітки. Я заперечливо похитав головою. Дракони відкопилили нижні губи і згодилися.

А тим часом у Панагії розпочався розбій і пограбування. Грабували і їли падаль у надії, що там віднайдеться хоч якась крихта вакцини. Саламандри ловили і розстрілювали мародерів. Незадоволення жерцем і новим королем росло серед люду. Раніше доволі безтолкові і безпечні динозаври ставали лютими і непримиренними. За тиждень вдалося подавити три десятки бунтів. Кау-Кау говорив, що це лише початок. Абрахаму Лі світить те, що і Біг Коку, якщо він не дасть драла разом зі своїми падальщиками. Але нікому не хотілося покидати нагріте місце. Тим паче Тахо, Ізраїлю Беку, Абрахаму Лі. Золота жила під носом. А у народі зрів бунт громадянської непокори. Скрізь висіли плакати з мученицьким обличчям Біг Кока. Величезні демонстрації потягнулися від одного краю Панагії до іншого. Коли пустили сльозогінний газ, демонстранти лише попадали від реготу, сприйнявши його ще за один із видів задоволення. Колони рушили за колонами до верхівки піраміди, звідки їх поливали спеціальною смолою, від котрої динозаври впадали у сплячку. Абрахам Лі не на жарт зацікавився розробкою ядерної бомби. Тут-то і ми знадобилися з Мусієм. З великою помпою нас доставили в королівський палац Абрахама Лі. Ми заявили йому, що можемо хіба що склепати дитячий поїзд. О, це ідея! – заверещав Мусій як заядлий мультимедійник. Абрахам Лі вилупив на нього свої лаком відблискуючі очі.

Спочатку у нас виникла ідея склепати супермонстра: замовили купу платини, золота, дерева, нам понаганяли робітників, які ледарювали, а якщо справді, то нічого не робили, і нам довелося їх розігнати. Тоді я згадав систему поїзда «Прибуття царської родини». Швидко зліпили проектор, зняли на плівку мастодонта і при першій же демонстрації спроектували відображення на небі. Повсиралися зі страху навіть дракони на березі – такого здоровенного монстра від віків ніхто не бачив. Мастодонт попався злючий, а в сто разів збільшений він видався взагалі чудиськом невиданим. Але троянського коня довелося доробляти. Це зайняло цілий рік. Рита встигла народити дівчинку із зеленими величезними очиськами, ми її назвали Грей. На іноземний манір. У панянок свої примхи, а Рита, на додачу, іноземка, якщо ви, шановні, не забули. Тільки я пам’ятав ще осінній земний дощ, коли почалася ця історія. Тоді стояли дерева по коліна у воді… Ет…