Александр Ульянов - Перли і свині

Першим послав парламентерів Абрахам Лі. Ми прийняли їх як годиться. Найперше, попавши у цей світ, я, зіткнувшись з динозаврами, зрозумів, що відсутність віри у безкінечність життя робить людину тупою і злою істотою, готовою проковтнути все на своєму шляху; або навпаки, вони перероджуються в інфантильних, їх ганяє казковим вітром їхньої божевільної уяви. Саме останні там унизу і жили, і як переконати їх за щось іти до кінця, у Абрахама Лі та й у мене не вистачить клепки. Мої ж піддані мали своє тотемне божество, яке стояло серед велетенського озера нафти. Це і була моя зброя. Віра і потік розпеченої нафти, що заллє напівповітряні споруди міста біля підніжжя гори. Мур висотою у десять метрів оберігав мене від недолугих, більше подібних до пукавок, гармат Абрахама Лі. Нас одне єднало і не підводило чуття: усім нам треба у Панагію. Старий пройда Абрахам Лі запропонував перемир’я, мовляв, свої ж таки, а не якісь дикуни. Я дав тиждень на роздуми, щоб він повернув мені Риту, а там справа сама собою вирішиться. Абрахам Лі закопилив губу і розсміявся. Тоді мені довелося йому показати велетенське, як половина Азовського моря, озеро нафти, і варто розірвати горловину, підпалити ліс, то за рештою дійсно не стане. Я вперше бачив істот з інтелектом, а існували вони, як дощові черви.

Ізраїль Бек, не будь він Ізраїль Бек, щоб не утнувся у якусь авантюру. Набравши хрум-хруму, він зійшов нишком з кількома своїми ординарцями донизу і розказав народові острова 1, а затим і острова 2, як прекрасно померти за батьківщину, а тим більш перемогти у війні за батьківщину. Абрахама Лі він назвав крадієм хрум-хруму і їхньої королеви. Річ у тім, що всі королеви, вся знать, весь середній прошарок пішов з того місця, де я наказав звести мур. Хто не прижився на рівнині, той ішов помирати у гори, але місце все ж таки динозаври поважали. Так Ізраїль Бек підкинув їм нову цяцьку, яку вони туго перемелювали. І коли Абрахам Лі спустився донизу, то половина парламентарів-колобків пукала не на його користь. Взагалі-то народ блискав очима, точив ножі, сокири, чистив гвинтівки й одного велетенського кулемета, що таки якось склепали помічники Абрахама Лі. За цим ділом про нас забули. Внизу назрівала революція: «МИ і КОРОЛЕВА» вилітало з дуп колобків. І з рештою все було у сизо-сірчаних гаслах, де згадувався народ і королева. Їм до вереску хотілося королеви. Всі стіни були розписані: «КОРОЛЕВА І ХРУМ-ХРУМ», «ЖИТТЯ НЕМАЄ БЕЗ КОРОЛЕВИ І ХРУМ-ХРУМУ». І найголовніше: «НАГОРІ НАШІ ДРУЗІ», «НАГОРІ НАША КОРОЛЕВА І ХРУМ-ХРУМ». Були прочитані лекції від авантюр і до Жовтневого перевороту. Почалася неймовірна різанина. Я на все це дивився як через скло, наче не я – частина цієї веремії. Коли вода в океані стала червоною, тоді з гір, під почет і фанфари, спустилася сама королева і поклала край дикій різанині. Абрахам Лі з Бобом Аскаридом зникли у невідомому напрямку. Рита лишилася зі мною. О, що за години, – це як дощ розбивається влітку об вікно, все робиться тихим, однаковим і чарівним. Я стояв у жовтку заходу сонця і бачив її постать, витончену, із білим волоссям і впертим поглядом очей. Молодості необхідна любов, щоб у старості зрозуміти, що ти втратив цілий світ…

Знання не мають ніякої цінності, коли за твоєю спиною стоїть могутня цивілізація. Королева з почтом, попід руку з шепелявим королем, спустилася згори по ще теплих трупах ворогів. Скрізь лежали загиблі, покалічені і поранені. Королева зробила губи дудочкою, і всі живі, навіть покалічені бійці, незалежно від того, хто до якого табору належав, зааплодували. Першою під її ясні очі постала пані Зіль Жіль, тримаючи міцно в одній руці пляшечку з отрутою, а другою благословляючи королеву. На страусових ногах придибав покірний, з усмішкою по самі вуха, пан Біг Кок. Ізраїль Бек наказав обох арештувати. Королева якісь півхвилини думала, а потім погодилася. Усіх полонених, убитих і покалічених потягли на фаршзавод, де вже упорядковували верстати для консервації люди пана Амуля. Зараз за нами все ж таки стояла хоч і зачухана, але цивілізаційна машина. Невгамовний Ізраїль Бек влаштував справжню катівню: з дибами, лещатами, іспанськими чобітьми і хто його знає ще з чим. Намагання мої і Мусія аж ніяк не торкалися його. За одну ніч він, Ізраїль Бек, винищив половину запроданців. Люди пана Амуля закручували їх у скляні банки, як консерви, майже півмісяця. Але живими, як завше водиться, лишилися пані Зіль Жіль і пан Біг Кок. Вони щиро підтримували закон, виданий королевою під тиском Ізраїля Бека, що походжав серед нещасних полонених і відзначав тих, кого треба пускати на фарш. Так помалу на обох островах запанував новий диктатор, аж нічим не кращий він Абрахама Лі. Перед нами лежав вибір втечі в нікуди, у якусь казкову Панагію, або лишитися на острові і пасивно дивитися, як розходився цей темношкірий метис з дивним прізвищем. Так ми опинилися обличчям до власної цивілізації.