Юрий Винничук - Груші в тісті

– Я хочу, щоб ти був товстий і належав тільки мені.

Я мало не розплакався від такої щирості. Напевно тому, що був теж під мухою, та коли витверезів, то заборонив їй і ногою ступати на кухню.

Солодощі були фактично єдиною причиною проникання чужорідних жіночих тіл на мою кухню. І щоб урешті оберегти себе від несподіванок, я хутенько сам навчився випікати різноманітне тісто. Проте інколи панночкам, які мали достатню впертість, вдавалося все ж таки прорватися на кухню і спробувати здивувати мене чимось «смачнющим». Наталя, юна поетеса, закалапуцькала збиті білки з тертими яблуками і вирішила запекти їх, застеливши перед тим бляху звичайним білим папером, на якому я пишу свої безсмертні твори. В результаті те, що мало називатися пінниками, перетворилося на якісь нещасні пляцки і навіки приросло до обвугленого паперу.

Про глибину моїх почуттів до цієї панни свідчить той факт, що я мужньо жував ці… гм… млинці разом з папером цілий тиждень, по одній штуці вранці і по одній ввечері. За тиждень панночка поїхала додому, і я з полегкістю закопав рештки на городі.

Недавно я запідозрив якусь дивну закономірність у з’яві та зникненні панночок, котрих, як мені здавалось, я здобуваю. Коли почав аналізувати, збагнув, що насправді не я їх, а вони мене вибирали. Тепер я певен, що є якась усесвітня змова жінок, пов’язана зі мною: вони мене закохують в себе, пробують, смакують, і, наситившись, передають далі, як пляшку по колу, супроводжуючи незмінними рекомендаціями. А постійна закоханість – це достатня причина, аби ніколи не одружуватись.

– Знаєш, чому ти подобаєшся жінкам у ліжку? – сказала мені Оксана. – Зовсім не тим, що трахаєшся як Бог. А тим, що робиш це так, мовби не трахався ніколи в житті.

Літо у Винниках минає, і настає осінь. Панночки повертаються в університети, інститути, школи, і дитячі садки. Провідувати Винники стає вже не так легко, як цього хотілося б. І тоді доводиться кохатися у парках і скверах, на Високому замку простісінько серед руїн королівської фортеці, ризикуючи тим, що в урочистий момент оргазму на голову звалиться якась каменюка.

Добре, що у Львові є так багато старих будівель з різними чарівними куточками, пласкими дахами і затишними стрихами. Якщо їх досі не окупували бомжі – вони у вашому розпорядженні. Найбільше мені подобається один чудесний дах в самому центрі міста. Піднявшися на нього, можна спокійно посидіти з плящиною шампанського. П’єш собі вино, їси виноград чи кавун і випльовуєш кісточки просто на голови перехожих, а потім панна спирається руцями на балюстраду і пригощає тебе найрозкішнішим тропічним фруктом, який будь-коли могла створити природа. І не треба боятися її зойків – голоси забирає вітер і несе понад вечірнім містом, наче скрик пташок перед сном.

А ще ми з розумним і діловим виглядом вривалися у театри – «ми на репетицію!» – шукали якийсь закамарок і кохалися там, полохливо вслухаючись у лункі кроки. Тим часом на сцені відбувався черговий національний здвиг, злітали вгору шаблі і лозунги, нарід у залі голосно сьорбав носами, а тут, в потаємних лабіринтах театру, творилося священнодійство, таке далеке від першорядних завдань епохи, але таке дороге для двох спраглих тіл!

Окса була журналісткою, мала дитину і жила з чоловіком, про якого казала мені, що з ним не спить. Чоловік ніде не працював, і вона його утримувала, він був добрим і порядним чоловіком, як і більшість алкоголіків, але найбільшою привабою було те, що з Оксою можна було не берегтися. Цей феномен вона пояснювала тим, що заживає якесь таємниче зілля за рецептом своєї бабці. Я відразу здогадався, що це нісенітниця, і Окса просто неплідна. Коли ми зазнайомилися, їй було 22 роки і вона брала у мене інтерв’ю. Було дуже зворушливо спостерігати, як її чоловік щоразу, коли вона бувала у мене, приходив за нею пізно ввечері, чим вивільняв мене від найтяжчої повинності – після любощів проводжати панну додому. Окса розповідала йому, що ми разом готуємо газетні сторінки, і він із розумінням ставився до цього шляхетного заняття. Якось я відпроваджував її з забави, і дорогою ми загорілися палким бажанням покохатися, Окса хазяйновито сказала, щоб я зачекав, і незабаром з’явилася з коцом. Вона його розстелила на городі просто на капусті, лягла зверху і коли задерла сукню, я побачив, що вона гола.

– О, ти навіть скинула майточки?

– Я ще й помилася.

Я спробував уявити цю сцену, як Окса впурхує до хати – невеликого однокімнатного помешкання, яке правило і за спальню, і за вітальню, і за кухню, ба навіть і за лазничку, наливає у мидницю теплу воду, миється, пшикається парфумами, перед дзеркалом поправляє зачіску, при цьому не забуває зняти кліпси і ланцюжок, потім хапає коца і – об одинадцятій вечора! – вилітає, кидаючи чоловікові: «Я на хвильку!», і мене розібрав сміх, яким я заразив і Оксу, ми кохалися, регочучи, мов шалені, а коли над головою зблиснуло, а за мить торорохнув грім, нам уже було не до сміху, раптова злива накрила нас, і ми застогнали в єдиному оргазмі разом із небом. Було таке враження, мовби нас несподівано викинули в басейн.