Юрий Винничук - Груші в тісті

Є дві лози, на яких розбудувалися і підняли свій добробут Винники, – виноградна і вербова. Але у той час, як виноградна прикрашає герб Винників, верболіз залишився на узбіччі. І даремно.

Лоза – це те, що завше під рукою. Тому й не дивно, що збитошний Захерчик запізнався з лозами уже в ранньому дитинстві і, якщо спочатку він намагався переховуватися у лопухах, кукурудзі, соняшниках, тютюні, просі, коноплі, під спідницею годувальниці або няньки, то згодом став отримувати неусвідомлений кайф від хльоскання лозою.

Мушу тут зазначити, що свого часу і мені довелося зазнайомитися з цією натхненною процедурою, яка по нинішній день не стерлася з моєї пам’яті. Усі інші побиття паском, віником, тріпачкою, держаком лопати, граблями, сапкою, мітлою, шваброю, мокрою шматою, шлангом, дошкою, макогоном, телевізійною антеною, книжкою, скрученою газетою, ба навіть батогом фірмана або гицля, на чиї вози ми застрибували на ходу, не залишили таких щемливих спогадів, як пронизливий свист різки у повітрі на низьких частотах. У момент, коли вона доторкається голої дупці, відчуваєш не біль, а щось схоже на різкий опік, який враз затоплює твоє тіло хвилями насолоди і шпурляє простісінько в обійми нірвани, відкриваючи при цьому якісь незвідані досі відчуття солодкого і п’янливого страху.

Смак різки ні з чим незрівнянний. Смак різки – це смак дитинства. Особливо, якщо ця різка від Святого Миколая – посріблена або позолочена, її місце було на шафі, щоб дитина не могла досягнути, але щоб її вигляд постійно нагадував про її присутність. Перед черговою появою Святого Миколая різку урочисто спалювали, аби звільнити місце для свіжої.

Захер Мазох ніколи не зміг позбутися теплих спогадів про винниківську різку. Але не тільки вона вплинула на його світогляд і світовідчуття. Він просто фатально потрапив туди, куди й мусив потрапити, – у Винники.

Винники – це земля мазохізму. Винники – це концентрат мазохізму. Тут усе ним пашіть і дихає. Тут кури живуть лише для того, щоб нести яйця і йти на заріз без жодних вагань. Незарізана курка страждає і мучиться, і буває, що з розпуки навіть кінчає самогубством. Тут свині ніколи не кричать так пронизливо, як деінде, коли їх колять, бо свині тут співають величні гімни. А щоб вони отримали якнайбільше задоволення, гуманні винниківські різники смалять і потрошать їх живцем. Свині стогнуть і вдоволено рохкають так, мовби їх чухали за вухом.

Незабутнє враження справляють ковбаси, які ще звиваються, і шпондерки, які продовжують пульсувати в опарах диму. Серце свині, зарізаної на Різдво, продовжує битися і на Великдень. Вишня, порубана на дрова, продовжує цвісти і плодоносити. Розчавлена автом кицька вдячно метляє хвостиком доти, доки не перевтілиться на асфальті в невиразну пляму.

Коти і собаки, яких регулярно не лупцюють, покидають своїх невдячних господарів. Мухи ніколи не рятуються від тріпачки. Миші стоять у черзі до полапки. Міль, помітивши простягнуті до неї долоні, на хвильку завмирає у повітрі, аби ці долоні встигли здійснити свій радісний сплеск. Комарі, перш, ніж вкусити, довго і настирливо дзумкотять.

Поселившись у Винниках, я вперше відчув прагнення насолоди від щонайменшого страждання. Я раптом усвідомив, що нічого так не потребую, як бути покинутим черговою панночкою, бути покинутим і страждати від цього, пишучи тужливі вірші, бо всім відомо, що любовна поезія може бути тільки тужлива й розпачлива. Але коли панночка мене не кидала по-доброму, я робив усе для того, аби вона нарешті розчарувалася в мені, щоб побачила, який я негідник, гульвіса і телепень.

Я не голився, не мився, не спускав воду в унітазі, сякався у її сукенки, блюзки, майточки, а часом і в її волосся, я їв щодня горох і квасолю, закушуючи капустою, читав лише тупі детективи і дивився тупі комедії, аби уже не залишилося жодного сумніву в тому, що я остаточно деградував і здичавів.

Але дивовижна атмосфера Винників творила чудеса. Панна так само переставала митися, спускати воду в унітазі, починала залюбки ласувати горохом і читати що-небудь безпросвітньо тупе. При цьому у неї ще й з’являлося непоборне бажання отримати задоволення від шмагання різкою по голій дупці. І не будь-коли, а саме під час любощів. Мені тоді нічого не залишалося, як запропонувати їй отруїтися на брудершафт. Панночка з великого кохання погоджувалася, і ми випивали отруту. Але помирала тільки вона, бо Винники творили чудеса. Я мусив жити далі для того, щоб страждати.