Юрий Винничук - Груші в тісті

Наступного дня до нього приперлася ціла делегація берберів, на яких зглядалася уся вулиця. Делегація влаштувала танці і співи під супровід кобзи і бубна.

Приїхала поліція. Заки вона виясняла, що тут відбувається, до Йоганна підійшов представник екзотичної делегації і дав зрозуміти, що далекі родичі красуні збираються звинуватити його в тому, що він викрав дівчину і тримає її у хатньому арешті. А дівчина неповнолітня. У Німеччині з цим непереливки. Навіщо йому зайві проблеми?

Врешті Йоганн здався і спитав, що треба зробити, щоб позбутися такого щастя, як берберська красуня. Йому назвали ціну – десять тисяч євро. Після тривалих суперечок спустили до шести. Красуня, граційно вихляючи стегнами, виплила з його хати, приєдналася до зграї підприємливих берберів, обцілувалася з кожним, як із рідним, і назавше зникла з його життя.

Скільки разів вона ще була перепродана, тільки Аллах святий знає. Але Йоганн звідтоді арабські країни викреслив зі списку своїх туристичних мандрівок.

Я подумав: цікаво, що б вони зі мною вигадали? В Україні ще берберської діаспори не чути. Хіба би циган найняли.

Читати я люблю дужче, аніж писати. Якби було можливо, я б ніколи нічого не писав, а тільки читав, читав, читав… І так – тисячу літ, або й дві…

Ще я люблю мріяти. У мене багато мрій. В одній з них я – безсмертний полководець, який має десять тисяч безсмертних воїнів і може виправити історію.

Ось я розгромлюю війська Юлія Цезаря, які штурмують Александрію. Але не тому, що я теж втріскався по вуха у Клеопатру, зовсім ні… А тому, що я люблю читати. Тоді, як відомо, згоріла частина багатющої александрійської книгозбірні. І ось я рятую її. А на Клеопатру мені начхати, навіщо мені ця повія? Вона, звичайно, після того, як я розгромив Цезаря і прогнав його назад до Риму, кидається мені на шию і запрошує у свої покої, але я гордо звільняюся із її обіймів і даю наказ військові вертатися додому. В нагороду за порятунок її царства я забираю частину александрійської бібліотеки. Усе, що встигли скопіювати єгипетські жерці, і замовляю копії решти папірусів. За це я обіцяю щоразу, як тільки над Єгиптом нависне небезпека, примчати і розбити ворога.

Я рятую хетське, шумерське і вавилонське царства. Взамін вивожу глиняні таблички.

У 33-му році я задумуюся, чи варто рятувати Ісуса Христа. Чи це моє чергове втручання не буде фатальним? На жаль, я не маю з ким порадитися. Я не подбав про те, аби прихопити з собою у вічність кількох своїх друзів. У всякому випадку я вирішив не пропустити такого захоплюючого видовища, як розп’яття на Голгофі. Ось поруч зі мною у натовпі стоїть святий Петро, а ось святий Павло, а там он святий Лука. Дід у мене був Лук’яном, йому буде приємно, що я зазнайомився з Лукою. Син у мене Олесь-Лук’ян. Святий Лука, витираючи сльози, запрошує мене після страти до корчми. Я розповідаю йому про своє військо і про те, що міг би врятувати Ісуса. Лука дивиться на мене, як на божевільного. Якийсь час мовчить, потім видушує: «Його ніхто у світі не міг би врятувати, окрім самого Отця». Я полегшено зітхаю, що таки не помилився і не наробив дурниць.

У 641 році я громлю арабські війська халіфа Омара. І знову ж таки через любов до читання, бо Омар особисто наказав спалити александрійську бібліотеку, оскільки «все, що важливе для людства, є у Корані, а чого нема в Корані – те зайве». Омара я саджу на кіл разом із сотнею його емірів. Потім я ставлю край арабській експансії і просуванню ісламу.

Я також розбиваю чжурчженів, монголів, а згодом і маньчжурів, рятуючи китайську культуру і тисячі спалених книг.

Вдома я розбудовую Русь. Оскільки я люблю читати, то в мене у кожному селі – школа. При кожному монастирі – велика книгозбірня. Я приймаю корону від Папи Римського і не пускаю сюди ні візантійців, ні болгар. Посилаю агентів до Китаю і викрадаю секрет виготовлення паперу. Конструюю друкарський верстат і клепаю сотні, ні – тисячі найважливіших світових творів. Територія Русі – це вся наша етнографічна територія, плюс Білорусія, Словаччина, Молдавія і Румунія.

На початку ХІІІ сторіччя я знищую Чингізхана і рятую всю Середню Азію, Кавказ та Східну Європу від татарської навали. І знову ж таки рятую бібліотеки. Після цього іду в похід на турків, які вгризаються у Візантію, і жену їх аж до Афганістану. Іслам не переступив кордонів Європи. Завдяки цьому албанці залишились католиками, вони уже не розмножуються, як кролики, і не претендують на Косово.