Юрий Винничук - Груші в тісті

Ми прощаємось, я відчуваю спиною її уважний погляд, який проводжає мене доти, доки я не зникну за рогом. Але я не озираюсь – не про пса ковбаса. Я забігаю в найближчий маркет і купую кілька пляшок контрабандних напоїв – французькі вина, ірландське віскі і спеціально для Мерсе пляшку ямайського рому. До відправки порому залишається година.

Перед тим, як сісти у паром, я в пластикову пляшку з-під води наливаю іспанської «малаги». Там, на поромі, алкоголь уже значно дорожчий, але ніхто мені не заборонить дудлити «воду».

Прибувши до Севільї, я вирушив на пошуки учасників фестивалю. Всі вони розбилися на окремі гурти – тут тобі англомовна братія, там – романомовна, а слов’яни, німці та інші представники Східної Європи облюбували кнайпу «Сервантес». Мерсе Рієра опікувалася слов’янами і звісно теж квасила у «Сервантесі». Можливо, я не виправдав її сподівань, бо замість того щоб матюкати Танжер, у якому й знаку не залишилося від американської богеми, моя мармиза пашіла радістю і виразом непідробного дитячого захоплення.

Хорватський прозаїк Зоран Феріч, оповідання якого я перекладав, став розпитувати про Танжер. Я розповів йому правду, але попросив не робити розчарованої міни на втіху Мерсе, яка уважно стежила за нашою розмовою, хоча мало що розуміла. Вона володіла російською і трохи болгарською, але не хорватською.

– Я чудово провів час у Танжері, – сказав я Мерсе. – Мені там запропонували дуже гарну дівчину всього за п’ять тисяч євро.

– Берберку?

– Вони дуже гарні.

– І ти погодився?

– Я в роздумах.

– Ти не перший і не останній, кого спокусила така пропозиція. Скажи чесно, ти замислювався про те, щоб придбати собі красуню з Марокка?

– Я думав про неї всю дорогу.

– І думаєш зараз?

– Побачивши тебе знову, я стер її з пам’яті, – збрехав я.

– І добре зробив. Якби ти погодився, тобі б це задоволення обійшлося значно дорожче. А найсмішніше, що вона, як незайманою поїхала з тобою, так незайманою і повернулася б. Не віриш? Дітер! – гукнула вона до німецького поета Дітера Розенліхера. – Розкажи йому історію берберської красуні.

– О, Юрі! Ти теж попався? – втішився Дітер.

Товариш Дітера, теж поет, назвімо його на честь Ґьоте Йоганном, кілька років тому побував у Марокку і спокусився красунею. Тоді ціни були навіть вигідніші – він сторгувався за три тисячі. Потім родина красуні влаштувала бенкет, звісно ж, за гроші щасливого туриста, а потім усім кагалом провела їх на літак. Красуня мала з собою одну-єдину валізу. Як потім виявилося, вона була напхана винятково національним вбранням і прикрасами. Усі марення Йоганна про те, як він цю красуню запхає у джинси, чи бодай в обтислу спідничку, присли з першого дня. Берберка навідріз відмовилася вдягати європейське вбрання. Якщо на початках для Йоганна це була екзотика, то поволі це його дістало, бо гуляти містом з дамою, на яку зглядаються всі, кому не лінь, не входило у його плани.

Та це ще не все. Берберка відмовилася також спати з ним в одному ліжку. Спроби добитися від неї якогось пояснення, в чому причина, розбивалися на друзки. Дівчина не виходила з дому, весь вільний час просиджувала коло телевізора, переглядаючи арабські канали з безконечним завиванням. Крім того, вона перебувала зранку до вечора засупонена в чорну сукню від горла до п’ят, і нічогісінько не робила, пальцем об палець не вдарила. Добре, що хоч свої лахи прала у мидниці, бо пралька у неї викликала тихий жах. А щоби якийсь кус-кус зготувати, то про це й мріяти нема чого. Ціле щастя, що до їжі вона мала приблизно такий самий інтерес, як і до сексу. З тої лише різницею, що до писка щось таки клала. У ті дні, коли Йоганн нічого не готував, або не приносив готового, вона гризла сухий хліб, сиру моркву і фрукти. Сира бульба не викликала в неї інтересу.

Одного разу Йоганн, ґольнувши для хоробрості джину, спробував береберку зґвалтувати, та поки він вовтузився з численними шнуровадлами на її шароварах, дівка зчинила такий вереск, що змушений був підняти білий прапор, тобто майтки, і відступити в бойовому порядку. А наступного дня йому подзвонили і пояснили, що цнотлива берберка потребує значно більшого часу, ніж європейка, для того, щоб увійти в близький контакт з коханим. Йоганна це збісило і він заявив, що більше не потребує такого щастя. Все! З нього досить! Забирайте назад!

Наступного дня він спакував речі красуні і тільки хотів її виштовхати з хати, як знову дзвінок. Той самий чоловічий голос культурно пояснив, що так себе поводити з невинною берберською дівчиною непорядно. Треба бути вирозумілішим, увійти в становище людини, яка потрапила до чужої країни. Йоганн намагався пояснити, що дівка живе у нього уже цілих два місяці, а він ще її навіть за цицьку не мацнув, не кажучи вже про тово-во. Йому порадили набратися терпіння, адже попереду чекає море задоволення. Він сказав, що не заплатить більше ані цента.