Юрий Винничук - Груші в тісті

Вона теж запалила цигарку, звитяжно затяглась, не спускаючи з мене очей, і випустила дим просто мені в писок. Потім занурила фільтр в келишку з лікером «Старий Таллінн» і вже затяглась, заплющивши очі, демонструючи неймовірну насолоду – водночас від цигарки, від лікеру і від перемоги наді мною.

Але я все ще не здавався, я все ще прокручував у своїй голові всі трафунки, коли я міг залетіти, і не знаходив нічого, що могло б хоч трохи вияснити ситуацію. Я пригадував всі наші здибанки, всі злягання, в моїй пам’яті виринали слова, доторки, цілунки і пози, і ніде я не бачив проколу. Я берігся, як Штірліц на бенкеті в гестапо. Розбудіть мене о третій ночі і спитайте, чим скінчився оргазм 28 січня 1978 року, і я відповім. Але кому це буде цікаво, крім мене самого?

Проаналізувавши цей прикрий трафунок, я був майже певен, що мене беруть на понт. Майже – бо в коханні ніколи не буває стовідсоткової певности ні в чому.

– Про що ти думаєш? – спитала вона, усміхаючись.

– Про те, як назвати нашу дитину.

– Ти серйозно?

– Звичайно. Якщо буде хлопчик, назвемо його Орцьо, а дівчинку – Марта.

– Ти серйозно? – Її очі мало не вилізали з орбіт, цигарка тремтіла в пальцях, і я фізично відчував, як тремтять її коліна.

– Коли ти мене ведеш до своїх батьків?

Вона була ошелешена, вона чекала всього – тільки не цього. Просто вона не знала, що перед тим, як зустрітися з нею, я розмовляв з її подружкою, і та оповіла мені, що вона залетіла з іншим.

– Запропонуй, що ти одружишся, і нехай народжує. Побачиш сам, вона на це не піде, – сказала Славка.

– А що, як вона погодиться?

– Це неможливо. Вона тоді дуже ризикує. Той хлопець був грузином.

От сколопендра! Я уявляв, як, поки я був у війську, вона кохалася з грузином, а потім знову зі мною, і мене опановувала лють. Грузин її підчепив у ресторані, де вона святкувала день народження своєї сестри. Грузинів у ті часи багато товклося по львівських ресторанах. Одне слово, як вона зізналася Славці, грузин її впоїв і затягнув у свій номер ніби для того, щоб подарувати косметику. А там він її далі поїв, аж поки вона не відрубилася. Прокинулася вранці від стуку у двері. Виявляється, уже була одинадцята, і це стукала прибиральниця. Вона виповзла з ліжка зовсім гола. Грузин зник. Речі його теж. Тільки на столі побачила сто карбованців і набір косметики. Глянула на простирадло, яке недвозначно засвідчувало події бурхливої ночі, і побігла в душ виполіскувати грузинську сперму, запах якої забивав памороки.

Через тиждень після цієї події повернувся з армії я, і ми перше, що зробили при зустрічі, пірнули у ліжко. Вона приходила до мене щодня, і ми щодня кохалися, але щоразу я кінчав їй у бузю, за винятком трьох днів перед менструацією і трьох днів після. Тоді ми не береглися. В принципі книжка пише, що тут гарантії нема, але гарантію давав досвід.

Коли вона виявила, що завагітніла, то була стовідсотково впевнена, що залетіла з грузином. Хоча не відкидала й іншої можливості. А раптом! Власне з цією дилемою вона і прийшла до Славки, довіривши подрузі те, чого жодній подрузі якраз довіряти й не варто. Славка, яка нас познайомила, мала розбите особисте життя, і, за доброю звичкою усіх жінок із розбитим особистим життям, відчувала приховану радість від того, що комусь не краще, ніж їй, завше з ентузіазмом влазила у чужі проблеми, беручи на себе обов’язки третейського судді, а насправді тільки роздмухуючи іскорки скандалів, після чого уже із шаманським сп’янінням могла витанцьовувати дикий танок довкола клекочучого багаття. Особливу втіху приносили їй розмови то з однією, то з іншою стороною, тривалі розжовування того, хто кому і що сказав, як подивився, що подумав, аби потім усе це вже у деформованому світлі переповісти кожному з розсвареної пари.

Коли вона оповіла мені історію з грузином, я не повірив. Ні, не в те, що Зірка не могла переспати з грузином. Я не повірив у те, що вона могла це розповісти Славці. Звичайно, вони подруги, але ж вона знала Славку краще за мене. Помітивши мою недовіру, Славка й порадила запропонувати Зірці не робити аборту і подивитися на її реакцію.

Зірка потрапила у свою ж таки пастку. Вона твердо вирішила позбутися вагітності, але вину за це вирішила перекинути на мене. Тобто щоб виглядало так, ніби це я її схилив до аборту. Адже вона було впевнена, що я дитини не хочу. Це, зрештою, була правда. Я не мав сталої праці і ледве утримував самого себе, не те що сім’ю. За її розрахунком я мав би наводити сотні причин, щоб вона не народжувала. І коли я спочатку заговорив про аборт, вона відчула смак перемоги, але вже за кілька хвилин я поміняв свою думку, і в очах її засвітилася паніка. Тепер виходило, що вона сама змушена буде перебирати ініціятиву аборту в свої руки і вже ніколи-ніколи не зможе мені дорікнути цим.