Юрий Винничук - Груші в тісті

– Олюсь, ти бачив?

– Ну і що?

– Як то що? Це ж зо двісті карбованців!! Купа грошей!

Олег зітхнув:

– Не про пса ковбаса.

– Яка шкода, що це не в нас уродини.

Мої вже минули, а в Олега аж восени.

– У-у, які ми розумні, – пролунало в мене над головою.

Але перш ніж побачити Олюню, я її занюхав – Олюня пахла фіялковими парфумами, щойно пережованим пиріжком за чотири копійки і карамелькою, котра катулялася на її язичку.

– Поезію читаємо? А ще – «розумова неповноцінність»!

– Шизофреніки різні бувають, – сказав я. – Ось Ван Гог – теж мав бзіка, а геній!

Коли вона сміялася, дві великі диньки підстрибували в неї під сукнею.

– А ви знаєте, генії, що сьогодні після роботи у нас п’янка?

– Міжнародний день прибиральниці?

– А ти спостережливий.

Я підвівся, підхопив Олюню за об’ємну, але фіґурову талію і сказав:

– Маю до тебе справу.

– Це що – секрет? – підморгнула вона, підкорюючись натискові моєї руки.

– Цс-с, великий секрет, – вуркотів я на вушко панночці, й коли ми опинилися між стелажами, прошепотів: – Наступного тижня в нас буде ще одна п’янка.

– Яка?

– В Олега теж уродини. Одне слово, ми тебе запрошуємо.

Я поклав руки на її талію.

– Ти зібрався зі мною танцювати?

Я пригорнув її до себе і, коли відчув ці пишні перса на своїх грудях, гарячий подих із запахом пиріжка і карамельки, мої вуста припали до немилосердно наквацяного писочка, засмоктуючи разом з язичком і нещасну карамельку, котра із великого розпачу влетіла, мов торпеда, мені в горлянку. На мить вона закоркувала повітря і в голові мигнуло – яка фантастична смерть! – але ще за мить карамелька пірнула у стравохід і поцілунок тривав далі.

– Машина приїхала! – гукнув Олег, і я з великим жалем відірвався від Олюні.

Вона була вся така розпашіла, що піднеси цигарку – дим піде.

– Ой, – сказала вона, – як я така піду? Ти ж напевно мене всю розмазав. Ха-ха, а ти який!

Я вийняв хустинку, послинив і став витирати помаду довкола її вуст, Олюня мені помагала, стріляючи язичком в різні боки. Потім вона таким самим способом повитирала мене і, коли Олег гукнув удруге, ми з’явилися у цілком пристойному вигляді.

Як виявилося, наша прибиральниця запросила з-посеред вантажників тільки нас двох. Начальство вона теж, звісно запрошувала, але начальство воліло тримати дистанцію. В результаті за столом сиділо тільки троє молодих хлопців і дванадцять кобіт різного віку. Третім був Шкілєт, худющий хлопчина, який обліковував надходження і виписував накладні на вивіз книг. Спочатку ми з Олегом прозвали його Туберкульозником, але що це слово треба було довго вимовляти, перехрестили на Шкілєта.

Я сів біля Олюні, а Олега посадили поміж себе дві тридцятилітні дамочки і відразу ж почали напихати салатою.

Шкілєт працював тут давно і жодного збудження в бабського колективу не викликав, отож усю увагу вони сконцентрували на нас. Дамочок звали Фая і Рая, вони відразу заявили, що забирають Олега з собою. Фая навіть млосним голосом сказала:

– У мєня такая бібліатєка!

Звучало це так, мовби вона хвалила свою задницю.

– У мєня нє хуже, – вуркотіла Олюсеві Рая.

– Да у тєбя она уже зачітанная, – сміялася Фая.

– О-ой, кто би гаваріл! Алєжка, – штурхнула його під бік Рая, – а ти пєрєд чтєнієм супєрабложку снімаєш, ілі в супєрє прєдпачітаєш?

– А какіє ти кніжкі любіш – тонєнькіє ілі толстєнькіє?

– А сколька ти страніц за ночь можеш прачітать?

Баби хутко впилися, і жарти ставали усе перченішими.

– Да ви шо, мальчікі, вмєстє живйотє? Галубиє, штолі?

– А вот ми правєрім! Олєнька, ти Юріка нє атпускай, завтра всьо раскажеш.

Олюня наливалася бурячковими соками і ховала очка, а коли настала пора розходитися, Рая і Фая взяли Олега попід руки і поволокли в невідому даль. Я пішов проводжати Олю.

– А знаєш, – сказав я, – в мене теж цікава бібліотека. Хочеш поїдемо подивишся?

– За кого ти мене маєш? – обурилася Олюня, і все, що я від неї добився – це виціловуванння на лавочці в парку. При цьому Олюня пильно стежила за моїми руками і вчасно переривала їхню мандрівку закамарками свого ще мало обстеженого тіла.

Як я і сподівався, Олюня хутко розтрубила, що в Олега мають бути уродини. І ось приходимо ми з Олегом на роботу, а баби кидаються до Олега, починають його обнімати, смикати за вуха, цілувати і говорити всі ті дурниці, які прийнято молоти в такі хвилини. Олег ошелешено мотає головою, на всякий випадок дякує і вочевидь нічого не може второпати. Він уже хоче висловити свій подив уголос, коли йому вручають великий букет квітів і отакенну пачку книжок! Тут він нарешті починає здогадуватися, звідки вітер віє і зиркає на мене, я підморгую і показую пальцем – все клас, план вдався.