Юрий Винничук - Груші в тісті

Ті три тижні, які я провів у російському селі на Білгородщині, запам’яталися мені на все життя. Неподалік було українське село, різниця була відчутна – в українському селі усі сади і городи були в пору зібрані, в російському – яблука гнили на землі, на городах було багато незібраної картоплі, помідорів, буряків і моркви. Селяни самі нам пропонували збирати, дивно було на це дивитися – люди мали терпець посадити городину, але не мали терпцю її зібрати, яблука, сливи, груші гнили на очах. Зате в українців не просто було щось випросити, принаймні доки не втрутився я. Щойно сказав, що з України, мене запросили до хати, нагодували і дали з собою.

В господаря, у якого ми обідали, було дві доньки – молодша Настя і старша Маша. Настя мала вісімнадцять років, була висока і тілиста. Маша – худа як тріска і кирпата. Одного разу Настя зголосилася показати мені джерело, з якого б’є цілюща вода, і ми подалися на луги. Я бачив, що Настя має свій інтерес до мене, і коли ми напилися цілющої води, то вже не міг спокійно дивитися на її божисті форми, ми почали цілуватися, однак усі просування моїх рук вона спритно перепиняла, не відриваючи при цьому своїх вуст. Відтоді ми щодня з нею усамітнювалися, але далі поцілунків справа не йшла. Я вже шкодував, що взагалі з нею закрутив роман, і став прискіпливішими очима позирати на Машу: ну й що, що худа, але ноги рівні, гарні, зараз так усі модельки виглядають. Не знаю, які потаємні флюїди випірнули з моєї голови, але вони досягнули Маші, і дуже скоро ми з нею теж пішли напитися з цілющого джерела, а після нього опинилися на копиці сіна. Нарешті я зміг виладувати усю тамовану пристрасть і вже не почувався, як набубнявілий овоч, який готовий ось-ось луснути усіма соками.

Настю я став уникати, але вона так просто не здалася, а викликала мене на розмову і, схлипуючи, вичитала за мою негідну поведінку. Як я міг так вчинити? Чому я вирішив, що я можу з нею спати, адже вона дівчина, а я заберуся і поїду, але, якщо я захочу, вона поїде зі мною до Львова, вона буде мені зразковою дружиною, вона уміє робити геть усе… Цілком можливо, що й справді вона була б чудовою дружиною, але я ще до женячки не дозрів, а крім того, якби моя мама довідалася, що я привіз собі жінку з Росії, то хтозна, чи пережила б це. Звичайно, я нічого такого Насті не сказав, а натомість попросив вибачення, бо жодних серйозних намірів не мав, і не знав, якою вона є насправді, яка вона ідеальна, я просто не вартую такого скарбу, а з Машею мене ніщо не зв’язує, нема жодних претензій.

– Ти так думаєш? – спитала вона насмішкуватим тоном і додала: – Скоро ти переконаєшся в протилежному, – і пішла.

Два тижні проминули. Приїжджає юний лейтенант з цеглою і цементом, бачить – робота зроблена, все готове для заливки фундаменту, але нема будматеріалів, починає виясняти, я тлумачу, що нас залишили на голодну смерть, але він цього не розуміє: чому ми не відправили когось сповістити про таке неподобство, як ми посміли розтринькати військове майно?!

– Вас чекає трибунал! – кричить він, нервово крокує вперед і назад, заклавши руки за спину, криє матом, пирскає слиною – ну, який же це інтелігент?

Я терпляче мовчу. Солдати взагалі відключились – скочили у траншеї і вдають, що старанно зачищають кути. Але нічого, минає пора обіду, а нам їсти не везуть. Лейтенант починає нервувати, він часто зиркає на годинника, але свого обурення моїм вчинком не приховує, він розчарований у мені, він чекав іншого.

Тут уже й солдати не витримують і нахабно розлягаються на траві в чеканні обіду. Нарешті лейтенант цікавиться, де тут можна роздобути їжу. Я пояснюю, що тільки таким чином, як то зробили ми. Він ще якусь хвилю крокує туди й сюди, немов борючись зі своєю совістю, але шлунок перемагає:

– Веди.

Я киваю солдатам, вони підхоплюють два мішки цементу, які привіз лейтенант, і ми всі разом з водієм вантажівки ідемо до господаря, а той саме заколов свиню. Побачивши лейтенанта, він втішився не на жарт, вмить зашкварчала на пательнях свіжина, з’явилася на столі й самогонка, заметушилися господареві доньки, кидаючи оком на лейтенанта. По обіді лейтенант відіслав солдат і водія, а ми залишилися за столом, старий подався далі до праці, а до нас підсіли доньки. Самогонка робила своє і незабаром лейтенант і Настя затискалися в одному куті, а я з Машею в другому, а коли посутеніло, чкурнули на сіно. Вранці, повернувши до нашого намету, я побачив на своєму ліжку п’яного лейтенанта. Солдати з водієм снідали і зі сміхом розповідали, як пізно ввечері приперся лейтенант і матюкав Настю, бо вона йому не дала.