Юрий Винничук - Мальва Ланда

– А я відчуваю, як проковтнуті вустриці продовжують жити в мені, – заплющила очі Хівря і її ліва рука так само пірнула під обрус. – Вони там збираються в гурт і танцюють, танцюють, купаючись у водоспадах шлункових соків…

Бумблякевичу нічого не залишилось, як заплющити очі в чеканні грому і блискавок, адже рука панни Хіврі з розгону налетіла на усе вже готове, і це її дещо спантеличило. Вона намацала розщіплену ширінку, а на протилежному березі – ще чиїсь пальці! Долоні обох рук ураз зайняли бойову поставу, нігті наїжились, наче списи. Ще мить – і не обійшлося б без крови. Але ось у цей час поміж обох розчепірених долонь проросло дерево миру і зашуміло буйним листям своїм. Пальці пробігли з обох сторін по гладенькій і ніжній корі, лють їхня опала, вони втихомирилися, і почали бити поклони новому ідолу в той час, коли в їхні каплички заходили й виходили прочани, проникаючи у такі закутки, про які й не підозрювали їхні господині.

– Мені здається, – сказав Бумблякевич, – що я не проти був би перетворитися на якийсь час на таку вустрицю, дозволивши себе проковтнути.

– О-о, ми б вас ковтали довго-предовго, ми б вас катуляли на язичках, аж доки не висьорбали б до дна кости, – мрійливо вуркотіла Хівря.

Бумблякевич відчув, що гроза минула, і можна розплющити очі. А розплющивши їх, мало з крісла не беркицьнув. Прямісінько до їхнього столу дріботіла з тацею пухких лімузій панна Фрузя. Бумблякевич легенько кахикнув і розплився в посмішці. Не тільки тому, що побачив кохану. Якраз у цей момент лілейні пальчики жриць видобули зі свого ідола сакральну живицю.

– Прошу наші смаколики, – промовила Фрузя, ставлячи тацю на стіл.

Руки Бумблякевича вистрибнули з-під обруса бешкетними котами, і вп’ялися в розкішний м’якуш лімузії мокрими липкими пальцями, від чого та аж заблищала. Фрузя зацікавлено втягла чутливим носиком повітря, і в її розмореній голівці почала свіркотіти якась нервова, ще не оформлена в слова, думка.

– Ах, це морозиво вже розтануло, – сказала Мотря і облизала пальці, залиті білою патокою.

– Тут надто спекотно, – сказала Хівря, і теж облизала пальці.

– У вас під столом є морозиво? – поцікавилася Фрузя.

– Так, там прохолодніше. І ми його тримаємо під столом, щоб не так хутко розтавало. Та, на жаль, воно вже розтеклося.

– Може, я принесу вам свіжого морозива? – спитала Фрузя, принюхуючись. – А це дозвольте мені забрати.

– А там уже нічого забирати, – сказав Бумблякевич, розчавлюючи в жмені гроно винограду. – Можеш нам принести хіба що льоду до шампана. Тут і справді духота.

Фрузя прибрала зі столу зайве і, нагородивши любовною усмішкою обранця свого серця, подалася в глиб зали. Оркестра в цей час гримнула марша, і радісний гомін сколихнув залу. На велетенській таці восьмеро кухарів винесли печеного однорога, вкритого блискучим тлущем, голова з білим рогом спочивала на передніх ногах. Гості знову привітали героя оплесками, і той змушений був підвестися і вклонитися. Ще четверо кухарів викотили на візку величезне паруюче барило.

– Ах, одноріг! – облизала вуста Мотря. – І козацький борщ! Пане Бумблякевич, мені будь ласка, кавальчик стегна!

– А мені – вухо! – заволала Хівря. – Вухо! Негайно! Бо ж вони його зараз геть пошматують! І обидва яйця! Не забудьте!

Вони просто виштовхнули його з-за столу, і він таки був змушений почимчикувати на середину зали. Як виявилося, саме йому й було відведено честь першому розтяти печеню. Публіка втихла і зачудовано стежила за святковою подією. Бумблякевич спинився коло печеного однорога й оглянув його з гордою втіхою. Ось ця спина, на якій він мчав, ось ця могутня шия, за яку він тримався, ось ці очі, які дивились на нього, і писок, який промовляв. Але придивившись уважніше, зрозумів, що голова була не справжня, а виліплена з паштету, штучні очі світили чаклунським вогнем, а білий ріг – всього-на-всього закручене ґвинтом масло.

– Виберіть собі, пане Бумблякевич, найласіші шматочки, – підказав Джавала.

Ніж розітнув укрите хрумтливою шкуринкою стегно і вирізав шмат м’яса. Зайшовши ззаду, Бумблякевич штрикнув ножем попід хвіст, шаркнув туди й сюди й під оплески гостей вишпортав на тацю два великі яйця. Усі схвально загомоніли, вбачаючи у цьому ознаки бувалого мисливця. Після того ніж утяв шмат голови разом з вухом.

– А серце! Серце! – знову підказав Джавала.

Серце лежало на таці поряд з грудьми. Бумблякевич вгородив у нього ножа і отак, тримаючи у лівій руці тацю, а в правій ножа з наштрикнутим серцем, рушив до свого столу. Вигуки «Браво!» і «Слава!» лунали йому вслід, а Купчаківни навіть встали з-за столу і плескали в долоні, промовляючи вологими вустами слова захвату і подиву. Тепер уже і решта гостей обступила тацю, а кухарі, зблиснувши ножами, заходилися краяти печеню, інші черпали борщ і наливали в горнята, а дівчата у вишиванках розносили по столах. Бумблякевич поклав серце собі на тарілку. Дівчата поділили межи собою яйця і решту м’яса. Фрузя принесла борщу і знову допитливим поглядом обстежила панночок.