Юрий Винничук - Мальва Ланда

Бумблякевич заплющився і прочитав з пам’яті:

– Це з цієї другої книжечки, – сказав Бумблякевич. – А от послухайте, як проникливо вона передала душевний стан людини, яка опинилася під совєтською окупацією:

Транквіліон співчутливо зиркнув на Бумблякевича.

– Вам би слід було жити в ті часи, коли це писалося. Ви ж бо відчуваєте якусь ностальґію, я це бачу. Я добре ті часи пам’ятаю, але виріс із них вже настільки, що на мене вони діють лише як теплий спомин. Принаймні мене та поезія не розчулює. Вона надто чуттєва. А до того ж, знаючи, що писала ті вірші Мальва, то, слухаючи їх, уявляю перед собою молоду жінку, котра граційно скидає сукню і гола-голіська заходить у ставок…

– Щоб я тріс, коли це з вами й справді не лучилося! Ви бачили її!

Транквіліон сумно кивнув головою…

– То було вже давно… Я й справді якось випадково підгледів Мальву, коли вона купалася.

– Ви бачили все? – спитав Бумблякевич таким голосом, наче йшлося про зґвалтування його сестри.

– Я бачив її лише ззаду… Цього було доволі, щоби ніколи більше не сприймати серйозно її віршів. Коли часами натрапляю в давніх часописах на її ім’я, то враз переді мною сходить, мов сонце, її пречиста дупця… – І, вловивши знервований погляд Бумблякевича, спитав: – Це нічого, що я вдався саме до такого терміну?

– Що ви маєте на увазі? – не збагнув Бумблякевич.

– Я застосував у даному контексті слово «дупця» і вважаю його найбільш відповідним, коли мова йде про предмет високих почувань. Наприклад, мені зовсім не сподобалося, як у недавньому українському виданні «Коханець леді Чаттерлей» вжили слово «зад» стосовно вищезгаданої леді. Це жахливо. Коханці не можуть обмінюватися подібними словами. Вже краще в приступі екстазу вжити щось зовсім вульґарне, це принаймні збуджує, а зад – це щось безпросвітньо кобиляче. А є ж бо такі чудові слова, як «дупця, дупелька, дупцюня, дупуся, дупусечка, дупапулька, дуплюська, дупампуся, дупочка, дуплюсечка, дупелюсточка, дуперлинка, дупівонія», а в деяких, жартівливих місцях, – «дупенція, дупокльоцик, дупендра, дупижмо, дупасія, дупекло». Можливо, ці англійці так і кажуть: «Який у тебе чудовий зад!» Але ми – українці! Ми так говорити не можемо. Для кожного свідомого українця жіноча дупця – це брама раю, герб нації. Саме герб. На нашому гербі повинен бути обрій, на якому сходить кругла дупця з золотим промінням на тлі синього неба. Бо справжнє обличчя жінки – це її дупа! А в свою чергу, кожна дупа має своє обличчя.

Цей Пупс що далі, то все більше подобався Бумблякевичу.

– Ви справді мислите поетично, – сказав він. – Цікаво, які ваші вірші.

Транквіліон Пупс набрав постави римського патриція і прорік:

– Ну, це пародія на Сосюру, а я б хотів…

– Кий біс – на Сосюру! Та це Володька у мене й стибрив перші рядки, бо ж я цього вірша все ‘дно не міг видрукувати. От він і скористався.

– То ви поет-еротик! Це для нашої поезії щось нове. Досі вона пишалася своєю цнотливістю.

– Раніше я писав звичайну лірику.

– Прочитайте, – попросив Бумблякевич не без підступної гадки, що, зачувши котрийсь давній вірш Пупса, безпомильно відгадає, хто саме з поетів криється у цій личині.