Юрий Винничук - Мальва Ланда

– Та це ж просто сенсація! – не втримався Бумблякевич. – І ви такі цінності тримаєте в таємниці?

– Ми не можемо ризикувати. Доки Україна знаходиться під постійною загрозою ззовні і зсередини, доки її політичне становище непевне і хистке, ми не вийдемо з запілля. Тільки могутня держава забезпечить надійне зберігання цих скарбів… А поки що ми вже чимало літ займаємося порятунком української літератури. Наші аґенти їздили навіть на Соловки, проникали в святая святих каґебістських архівів і викрадали звідти рукописи… Маємо не відомі нікому поезії Драй-Хмари, Зерова, Свідзинського, Плужника, Дмитра Тася, Вероніки Черняхівської… Але то я називаю імена відомі, а ось що вам, скажімо, говорить ім’я князя Северина Сапіги?

– Боюся, нічого, – Бумблякевич зробив розумне лице і зморщив чоло.

– Ага! Бачите! А це унікальна людина. Він зібрав сотню добровольців і вступив до армії Наполеона з тим, щоби схилити його до походу на Україну. Він таки зумів зацікавити імператора, але, на жаль, фортуна від них одвернулася. Після цього Северин оселився на своїх добрах на Волині й займався вже тільки літературою. Але у 1830 році, в час польського повстання проти москалів, знову зібрав свій загін і загинув під Остроленкою в бою з москалями. Сталося це 26 травня 1831 року.

Очі Бумблякевича впали на товстий червоний манускрипт.

– А що в цій книзі?

– О, тут чи не найголовніший твір пана Сапіги – «Мандрівка довкола борщу».

– Борщу? – перепитав Бумблякевич, гадаючи, що не дочув.

– Авжеж, саме борщу. Борщ – се наш український тотем, якому ми повинні молитися і складати пожертви. Борщ – се символ світобудови, се Сонце, Місяць і Зорі, Небо і Земля, води і суходоли… Борщ – се наша українська кров. Темно-червона, хмільна і кипуча. Борщ тече в наших жилах, борщ вирує і яріє. На борщі виросла козацька нація, на борщі вона приймала присягу. Отже, пан Сапіга в цій книзі, котра має стати поряд із «Кобзарем» й «Енеїдою», описав свою подорож до сутности борщу, проник до самих його глибин, дослідив кожну його складову частину, пірнув до самих первнів і видобув їх на поверхню. А головне – йому вдалося відкрити знову забутий нами перепис борщу.

– А хіба ми не знаємо, як його варити?

– Що ви? Хіба та юшка, якою ми дуримо свою національну пиху, варта називатися борщем? Ви собі гадаєте, що коли кинути до окропу буряки, то це вже борщ? Гай, гай… Не їли ви козацького борщу, то й не говоріть нічого. Козацький, або ж половецький, борщ – наша ритуальна страва. Її згадує ще Пріск у своєму описі мандрівки до краю гунів. Але після зруйнування Січі перепис цей було надійно поховано в непам’ять.

– А знаєте, я й раніше відчував до борщу якусь неусвідомлену повагу, – сказав Бумблякевич. – Пам’ятаю ще малим, дідусь, аби приохотити мене з’їсти цілу миску, розповідав при цьому байку, що нібито оце переді мною не просто борщ, а ціле море… І на дні – кораблі-потопельці… Я їв те море, аби хутше дістатися дна і вирятувати кораблі…

– О! Бачите! А скажу вам, що десь на північ звідси знаходиться Море Борщів. Я не знаю, чи се справді так, бо ніколи не мандрував сміттяркою. Надто вже багато часу відбирає книгозбірня. Може, це тільки місцева леґенда. До речі, ваша Мальва Ланда дуже хоче податися туди.

– В те море?

– А так. Її завше вабило все чудесне і незвідане. До того ж якраз вона і досліджує творчість Северина Сапіги. Завтра на бенкеті мають подавати борщ, котрий зварить Мальва за козацьким переписом.

– Цікаво мені, чи Мальва друкувала свої вірші вже тут, на сміттярці?

– Ні. Займається виїмково наукою.

– І зовсім не пише віршів?

– Знаєте, пане Бумблякевич, я взагалі маю сумнів, чи потрібно писати вірші вродливій жінці, адже вона сама по собі – поезія.

– То, по-вашому, віршувати мають самі-но шкапи?

– Вважаю, що так. Якщо котрась гарненька дівчина захоче, аби її поезії сприймалися серйозно, то єдиний спосіб на те – відрізати собі носа. Інакше кожен мужчина вбачатиме у вислуховуванні її віршів лише добрий засіб для спокушення. Тверезо можна слухати вірші тільки якої-небудь сірої пташечки, а коли на вас дивиться витончене личко з великими очима, коли ви помічаєте хвилювання персів і круті вигинисті стегна – о, тоді хіба до віршів? А зрештою, кому я все це говорю? Ви ж куди молодший за мене і мусите все це розуміти якнайкраще.

– Але, бачите, для мене Мальва Ланда щось більше за жінку… Я ніколи її не бачив і, можливо, тому став обожнювати… І вірші її на мене справили якесь потойбічне враження… Інакше й не скажеш… Це щось незбагненне. Я читав багато поезій, і напевно кращих, але щоб на мене вони вплинули так, як Мальвині, – цього зі мною не було…