Юрий Винничук - Мальва Ланда

А за кілька хвилин уся компанія вже обідала в альтанці, чаркуючи бабусині витвори. Сестрички годували Цитрона, як малу дитину, не дозволяючи йому і рукою рушити. Адольфина тулилася до Бумблякевича і щось шепотіла йому на вухо, від чого той розпливався блаженною посмішкою, а потім відповідав їй так само пошепки. Соломон обговорював зі старою, Дзюньом і Ганцею весілля Бумблякевича з Адольфиною. Бабця обіцяла усе взяти в свої руки і розповідала, як вони тут у саду розіб’ють намет, як розставлять лави й столи і які частунки вона наготує. Та яка ж то радість опанує однорогів, коли вони дізнаються, що саме Бумблякевич побереться з Адольфиною, котру вони вже встигли полюбити.

– Однороги для нашої пари збудують справжній палац, – сказала стара. – Такий, аби там можна було приймати гостей і влаштовувати бенкети.

І тільки Цибулька сидів самотою, то занурюючи ложку у борщ, то виймаючи її порожньою, мовби шукав щось тільки йому відоме, але врешті перехиливши ще кілька чарок, ожив і таки вперіщив таріляку.

По обіді Бумблякевич з Адольфиною, побравшись за руки, подалися гуляти, їм так багато хотілося одне одному оповісти, але заважали часті цілунки, збиваючи з думки, і вони мусили повторювати уже проказане, перебивати одне одного. Бумблякевич раптом відчув дивну насолоду від простого тримання за руки, від гри пальців, від пригортання… І хоч усвідомлював, що уже володів цим тілом, а все ж відкривав його ніби наново, обережно торкаючись стану, пестячи неслухняне волосся і впиваючись красою панни. Забрівши на вересовий луг, вони впали горілиць і лежали, стежачи за рухом хмар.

– Ти кохаєш мене? – спитала Адольфина.

– Я кохаю тебе, – проказав Бумблякевич у небесну блакить, з подивом відчуваючи, що цього разу таки не бреше.

Там, у блакиті, поміж хмар мигнули чиїсь очі, а за мить йому на ніс упала крапля, скотилася на вуста, і він відчув її солоний смак. То був смак сльози.

– Пробач мені, Мальво! – безгучно ворухнув губами Бумблякевич.

Бумблякевич розгортає книгу, бере ручку і виводить каліґрафічним почерком: «КНИГА СТВОРЕННЯ». Віднедавна тепер уже він щонеділі сходить на казальницю і промовляє до парафіян. Розповідає про їхні з Цитроном блукання, будує на їх основі притчі й повчання і несе слово Мальви, яке вона йому надиктовує у дуже вузенький проміжок часу між сном і пробудженням. В такі хвилі, коли він снить Мальвою, яка гаптує сном своїм світ лябіринту, йому іноді здається, що він і Мальва – одне ціле, яке у своєму непоборному прагненні не розлучатися здатне подолати усі перешкоди.

У ставку плещуться з русалками маленькі Бумблики, що їх привела на світ Адольфина, їхній галас котиться луною, переплітаючись зі сміхом трьох сестричок, які качаються у траві з Цитроном. Помідор і Цибулька з дружинами-русалками розучують нову пісню. У візочку в тіні дрімає Дзюньо, Ганця з матусею сестричок вишивають хоругву для храму, а Соломон великими ножицями підстригає кущі букшпану.

Вписавши кілька свіжих рядків, Бумблякевич розглядає в кінці книги малюнки, які самі собою з’являються, міняються, живучи своїм окремим життям, і самі собою зникають. Ось уже кілька днів він стежить за рухами мандрівця, що проник у лябіринт і блукає наосліп у вуличках. Скільки ще йому блукати, ніхто не знає. Крім книги, яка оживляє малюнки.

Бумблякевич перегортає ще кілька сторінок, знаходить чисту і вписує вірша. Внизу ставить дату і підпис «Мальва Ланда».

Винники.

Березень 1990 – січень 1992, 2003

Бальон – надувний шар

Бездрик – (комашка) бедрик, сонечко

Бздура – нісенітниця

Бльонд – блондинка

Братрура – духовка

Бузьок – лелека

Букшпан – мирт

Бурці – бакенбарди

Вифрантитись – святково вдягнутися

Віддатися – тут: вийти заміж

Гальба – кухоль

Гарбата – трав’яний чай

Гепа, гепця – дупа, сідниця

Глянц – блиск

Гоци, ґеци – жарти

Ґвер – рушниця

Далекогляд – підзорна труба

Датися на стриманє – стриматися

Дубельтівка – рушниця з двома цівками

Дупа, дупця – задниця

Жарівка – лампочка

Замарстинів – дільниця Львова

Заморозник – холодильник

Зафатиґуватися – запереживати

Зацофаний – відсталий

Згрибілий – запліснявілий

Кав’яр – ікра